Читати книгу - "Обраниця чаклуна, Олеся Лис"

Грає, наче голлівудський актор. Сподівається на співчуття. Моє, начальника, випадкових свідків.

Морщу носа, мені здається, що навіть сморід відчуваю, сморід його брехні. Нахиляюсь до нього, майже до самісінького вуха, краєм ока помічаю, як спалахує надія в його очах, й тихо зі зловтіхою промовляю:

― А Касі померла. Тепер я замість неї.

Каор застигає. Розуміє чи ні, не знаю. Але мені байдуже. 

Повертаюсь до Сіварда, протягую руки. Тапер можу знов бути слабкою. 

― Я все. Ходімо додому, ― вдивляюсь в безкрайні блакитні очі. 

Він знов мене підхоплює на руки, треться щокою об маківку.

― Ходімо. Нас дійсно зачекались.

А за спиною лишається розгублений Каор, зляканий начальник варти й незворушний воїн. А ще минуле, сповнене боротьби, страху та намагань вижити. Настав час перегорнути цю сторінку і нарешті почати жити як хотілось завжди.

Від автора

Дякую, мої любі, за такі щирі побажання та добрі слова! Впевнена, що завдяки ним я дійсно дуже скоро буду повністю здорова та повернусь до звичного ритму!!! А в нас залишився лише епілог, чекатимете? Ну і, звісно, новинка, тому підписуйтесь на сторінку, щоб не проґавити її вихід.

Люблю безмежно, ваша Олеся!!!