Читати книгу - "Подаруй мені життя, Камілла Рей"

Ханна

День потихеньку перевалив далеко за полудень. Погода видалася чудовою, хоч з ранку і був невеликий туман. Настав довгоочікуваний останній день у стінах школи – випускний.

Шон пообіцяв дістати нам машину, на якій ми вирушимо на наше свято.

Почувся звук сигналу. Мабуть вони вже тут.

Я спустилася сходами вниз і попрямувала до виходу.

- Гарно виглядаєш. Ти будеш найкращою! - прокоментувала мама.

Слідом за мною вона вийшла надвір. Красивий білий лімузин із золотистими обідками на склі, був припаркований на узбіччі.

Неймовірно! Лімузин?

Шон висунувся в люк у даху шикарного авто та підняв руки в повітря.

- Давай до нас Тейлор! Машина подана! – щасливо волав він.

Назустріч мені з машини вивалилася подруга і кинулась до мене.

- Вау! Яка сукня! - захопилася вона.

Сукня кремового кольору довжиною в підлогу, струменіла сріблом. Я хвалько покрутилася довкола себе.

Наряд Наомі був схожий на вечірнє небо. Світліший колір синього відтінку поступово переходив у темно-синій. Низ сукні був майже чорним. Гарно.

– Ну що, вперед?! - вона схопила мене за руку і потягла до лімузину.

- Стривайте-почекайте! – мама на всіх парах мчала з будинку з фотоапаратом. - Я мушу вас сфотографувати!

Шон виліз через люк на дах і зістрибнув униз.

Ми стали поруч: Шон - по центру, я - зліва, Наомі - праворуч. Ми притулилися до нього, щоб він нас обійняв, сяючи посмішками.

- Увага! Посміхаємось! - вона навела на нашу трійцю об'єктив камери. – Готово! - вигукнула мама.

Застрибнувши в лімузин, ми вирушили до школи.

– Звідки така машина? - здивувалася я.

- Батько орендував машину разом із водієм. Все для нас, – він схилив голову на бік.

- Я теж не повірила своїм очам, коли це побачила. Подумала, що хтось помилився адресою, приїхавши не до тієї випускниці, – Наомі відкинулася на спинку розкішних диванів.

Територію школи було заповнено дорогими автомобілями. Випускники вальяжно виходили з машин і прямували до головної зали.

- Я тільки зрозуміла…

- Ти про що? - Наомі подивилася на мене.

– Я ж без пари. Мене ніхто не запросив.

- Нікого з нас не запросили, - знизала плечима вона.

- Хвилювання убік! Шон Джонсон завжди допоможе. Я буду вашим супроводжуючим на весь час цього вечора, - підморгнув він нам і підставив свої лікті. Ми з Наомі переглянулись і взяли його під руки.

- Ми супроводжуємо одне одного, - посміхнулася подруга.

Спортзал був повністю перероблений та прикрашений під свято.

– А яка тема випускного? - запитала я.

- Як мені сказали ... - Наомі окинула поглядом святковий зал. – Підводна Атлантида.

Зі стелі звисали круглі перламутрові люстри, що чимось нагадували перлини. Скрізь красувалися прикраси у вигляді мушлі схожих на розкрите віяло. У центрі крижана скульптура русалки, яка сидить на камені. Багато блакитних відтінків, а також кольору морської хвилі були присутні в напівпрозорих шторках, схожих на тюль. Ці шторки кріпилися до стелі і звисали до самого низу. Великі мушлі були на підлозі, з них лилися промені світла, які прямували в стелю. Промені були різнокольоровими: фіолетові, сині, небесно-блакитні, малинові.

Скинувши погляд у стелю, я побачила різнокольорові зірки, які були там завдяки цим променям світла.

- Організатори добре попрацювали, - Шон теж дивився на стелю.

Багато хто танцював у центрі зали. І ми не стали від них відставати. Наомі підхопила краї сукні і помчала на танцпол.

Після півгодини безперервних танців Шон запропонував випити пуншу.

- Хто зі мною? - запитав він.

Майже наввипередки, ми рушили туди.

Стіл був заповнений як напоями так і легкими закусками.

- Оооо, смажені креветки! Люблю! - Наомі запхала одну креветку собі до рота і від задоволення прикрила очі.

Я ж вирішила обійтися лише ягідним пуншем. Шон подав мені склянку.

– За закінчення школи! Дванадцять навчальних років нарешті позаду! - підняв він келих.

- За успішне складання іспитів! - Наомі теж підключилася до нас, пережовуючи креветку.

- За початок студентського життя! - сказала я.

Три склянки зійшлися, вдарившись одина об одну.

- Чудові вбрання, дівчатка! - до нас підійшла Вайлет. - І навіть ти у своєму чорному смокінгу виглядаєш на всі сто. Суворий стиль тобі личить, - вона повернулася до Шона.

- Спасибі Вайлет, - він, трохи зніяковівши, опустив погляд у підлогу.

- Чому не танцюєте? - запитала вона.