Книги Українською Мовою » 💛 Любовна фантастика » За п'ять хвилин до смерті , Анастасія Шишкіна 📚 - Українською

Читати книгу - "За п'ять хвилин до смерті , Анастасія Шишкіна"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "За п'ять хвилин до смерті" автора Анастасія Шишкіна. Жанр книги: 💛 Любовна фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 92 93 94 ... 104
Перейти на сторінку:
Розділ 36

Опритомнівши, я важко вдихнула затхле повітря, від якого запаморочилося в голові.
— Прокинулася, Святоша? — долинув знайомий хрипкий голос із протилежного кута.

— Герольде? Це ти? Де ми? — відкашлявшись, прохрипіла пересохлим горлом.

Усе тіло невимовно боліло, думки ніяк не складалися в щось чітке, і як би я не намагалася, не могла підвестися з холодної земляної підлоги. Стоп. Обережно підняла руку і доторкнулася до поверхні під собою. Справді, земля: волога, пахне гниллю та залізом.

Боги, куди ми потрапили?!

— У підземелля, ти що, не бачиш? Вони тут ціле місто збудували, — злісно сплюнув пірат.

— Хто вони? Викрадачі вже приходили? Ти їх бачив?

Питання виникали з шаленою швидкістю, і я не могла вирішити, яке з них задати першим. Розплата сама мене наздогнала: така активність викликала новий напад головного болю, і мені довелося зі стогоном знову заплющити очі.

— Як для тієї, хто пролежав в непритомності пару днів, ти занадто багато говориш. Вони назвали себе Рятувальною Групою Даркара... Тобі щось відомо? — помітивши, як задзвеніли мої кайдани, підозріло запитав пірат. Світла в камері майже не було, усе лише вгадувалося за силуетами.

— Так, ми зараз розслідуємо цю справу... Пам'ятаєш останні теракти й масові зникнення обдарованих? Це вони. Якщо ми зараз дійсно у них, то справи кепські.

— А то це й так не зрозуміло. Маргарито, прошу всю історію. Від початку до кінця.

Я не була впевнена, що нас не підслуховують, тому розповідь вийшла короткою і по суті. На щастя, попри свій нестерпний характер, Герольд був далеко не дурнем і все зрозумів правильно.

— Отже, ось воно як... — поглянувши на прикріплений викрадачами до зап'ястя мерехтливий індикатор внутрішнього резерву, він тихо пробурмотів. — Тепер багато що стає на свої місця. Розумно, нічого не скажеш: однією стрілою вбити двох орлів…

Глибокий дох. Гучний видих. Як же мені зле…

— Ти про що? — стан трохи покращився, і я змогла обережно піднятися, спершись на прохолодну стіну.

— Гадаю, наш спільний знайомий Лі вже мертвий або виявився зрадником.

Його холодні слова боляче вдарили по серцю. Я усвідомлювала, що шансів знайти друга живим майже немає, але вперто чіплялася за надію і до останнього вірила в краще.

— Той лист для батька, пам'ятаєш? Побачивши магічний підпис давнього друга, старий без вагань повірив і відправив мене до тебе. Ідеальна пастка. Хтось знав, що я не зможу відмовити батькові, а він надто високо цінує тебе, щоб залишити таке попередження без уваги.

— Твоя сила дійсно варта такої складної комбінації? — не сперечаюся, пірат талановитий, і реальних меж його сили я ніколи не бачила, але невже він настільки обдарований?

— Гадаю, сила Прядача варта того, щоб за нею полювати. Чи ти вважаєш, що така одна унікальна у світі?

— Прядач? Ти?!

Сказати, що я шокована, — це нічого не сказати. Якби я дізналася цю інформацію про будь-кого іншого, не так би здивувалася, але Герольд?! Ця помилка всесвіту, що вічно дістає і нервує мене?!

— Скільки здивування! — хмикнув він. — Так, я Прядач Свідомості. І так, я приховую цей факт, як і ти. Про мою силу знає лише батько, бо інакше він навряд чи б мене усиновив.

— Що?! Ти знущаєшся?! — а мені здавалося, що мене вже нічим не можна здивувати.

— В яблучко. Мені подобається дивитися на твоє перекошене обличчя.

— То ти збрехав?! — від цієї думки мені стало настільки легше, що світ почав повертатися на свої місця. Навіть майже не злилася на нього. Він жартував. Усе гаразд.

— Чому ж, ні словом. Я дійсно Прядач і нерідний син старого.

— А як так сталося? — помовчавши, все ж вирішила запитати.

— Мене знайшли Спостерігачі, — після паузи почав він розповідь. Не очікувала, якщо чесно, думала, відмахнеться, як зазвичай. — Я народився в невеличкому рибальському селі на Прії, у системі Вільного Шляху. Жили не дуже заможно, але мені здавалося, що щасливо. Я був найстаршим із восьми дітей, тому з дитинства допомагав батькові в лікарні. Він був лікарем, як і ти, — це прозвучало з відтінком злості, з докором, і я почала здогадуватися про його внутрішні рани.

— Випадкова зустріч?

Дітьми ми часто поводимося необережно, напевно, показав силу тим, кому не варто було.

— Вигідна угода, — хмикнув Герольд.

На мить мені здалося, що дитяча травма досі болить, він так і не зміг пробачити зраду, але за мить пірат знову взяв себе в руки.

— Я був не рідним йому сином, випадковістю, помилкою матері, як він потім сказав. Тому, коли з'явилася можливість, від мене позбулися швидко і не турбуючись про моє майбутнє.

— А мати що? Так просто відпустила? — відчувши на собі, що означає бути матір'ю, я не могла уявити, як взагалі так можна вчинити.

— Вона чекала дев'ятого й ніколи б не пішла проти волі чоловіка. Десь за рік мене перекупив старий. Я тоді працював у мафіозному клані, допомагав провертати брудні справи оябуну. Він помітив мене, був вражений, і через два дні мене привели на його корабель.

— А Савільє?

— Він, здається, рідний. Подарунок від шпигунки-коханки.

— Ну у вас і життя, хоч кіно знімай!

Що ж, тепер я хоча б розумію, звідки цей жахливий характер...

— А щодо викрадачів, вони вже приходили до нас?

— Так...

Герольд лише встиг відповісти, як коридор пронизав зловісний дзвін. Він відбивався від старих кам'яних стін, і кожен його відгомін вселяв у душу тривожне почуття неспокою. За кілька секунд ми почули приглушені голоси в коридорі, а потім, раз на кілька хвилин, долинав звук відчинення і зачинення силової решітки. Обхід? Годування? Сподіваюся, що останнє, бо шлунок уже скручувало від голоду.

Наша черга настала приблизно за пів години. Від групи чоловіків у білих халатах із планшетами відокремилися двоє і, пройшовши процедуру ідентифікації та отримавши доступ, наблизилися до нас із байдужими обличчями. Даркарівця я впізнала одразу, щойно один із них наблизився ближче. Не знаючи, чого очікувати, я внутрішньо підготувалася до всього, але викрадачі обмежилися стандартними маніпуляціями: перевірили кайдани, оновили блокуючі чари та пентаграму на нозі, яка перешкоджала зв'язку із зовнішнім світом, зняли показники з індикатора рівня резерву і, залишивши герметичний пакетик із прозорою рідиною, мовчки вийшли.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 92 93 94 ... 104
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «За п'ять хвилин до смерті , Анастасія Шишкіна», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "За п'ять хвилин до смерті , Анастасія Шишкіна"