Читати книгу - "Сповідь відьом. Тінь ночі"

— Вибачте, що не було в наявності переплетеного примірника вашої книги з медицини, — сказав він, загортаючи покупку Метью. — Коли ви зможете тимчасово дати мені її, зроблю їй таку палітурку, яка вам буде до вподоби.

Так ось звідки взявся мій довідник із хвороб та ліків!

— Дякую, пане… — я сконфужено замовкла.

— Філд, — підказав власник крамниці.

— Дякую вам, майстре Філд, — повторила я. Із кабінету в тильній частині крамниці вийшла ясноока молода жінка з малим дитинчам, що чіплялося за її спідницю. Вона мала пошерхлі пальці, просякнуті чорнилом.

— Знайомтеся, господине Ройдон, це моя дружина, Жаклін.

— Дуже приємно, мадам Ройдон. — Жінка мала легкий французький акцент і чимось нагадала мені Ізабо. — Ваш чоловік сказав, що ви — заповзятий читач, а Маргарет Гоулі повідомила нам, що ви вивчаєте алхімію.

Отже, Жаклін та її чоловік досить багато знали про те, чим я займаюся. Не підлягало сумніву також і те, що вони вже встигли помітити мій великий розмір взуття та чималенький пиріг із м’ясом, який я придбала у булочній. Тому для мене був вкрай дивним той факт, що ніхто у районі Блекфраєрс і досі не помітив, що я — відьма.

— Так, — відповіла я, поправляючи рукавички. — А ви продаєте неоправлений папір, майстре Філд?

— Звісно, — відповів друкар, сконфужено насупившись. — А ви що, вже встигли заповнити геть усю книгу афоризмами та віршами?

Усе ясно. Мій записник також був придбаний у цій самій крамниці.

— Папір мені потрібен для листування, — пояснила я. — А іще мені потрібні сургуч і печатка. Можна у вас все це придбати? — Зазвичай, Єльська книжкова крамниця мала всіляке письмове приладдя, ручки та свіжі бруски яскравого воску, а також дешеві печатки у формі літер. Філд із дружиною обмінялися поглядами.

— Удень або під вечір я пришлю вам додатковий папір, — сказав він. Але для того щоб вставити печатку в перстень, вам знадобляться послуги ювеліра. Усе, що я маю тут зараз, — це стерті некондиційні літери друкарського преса, які невдовзі підуть у переплавку.

— Або ж зверніться до Ніколаса Валена, — запропонувала Жаклін. — Він фахівець з металів, господине Ройдон, і, окрім того, виготовляє файні годинники.

— Це неподалік, далі по проходу? — спитала я, кивнувши через плече.

— Він не ювелір, — заперечив Філд. — Не треба втягувати мсьє Валена в халепу.

Та Жаклін і бровою не повела.

— Життя в районі Блекфраєрс має декотрі переваги, Ричарде. І однією з них є можливість працювати поза обмеженнями, що їх накидає на ювелірів їхня гільдія. До того ж, ювелірна гільдія не стане тут ні до кого чіплятися через таку мізерну дрібницю, як жіночий перстень. А якщо вам потрібен сургуч для запечатування листів, то вам доведеться звернутися до аптекаря.

У моєму списку покупок було ще й мило. До того ж, аптекарі, зазвичай, користувалися дистиляторами. Навіть попри те, що центр моєї уваги неминуче зсувався від алхімії до магії, не було сенсу легковажити можливістю дізнатися про щось нове й корисне.

— А де тут найближча аптека?

П’єр багатозначно прокашлявся.

— Може, вам про це краще володаря Ройдона спитати…

Метью видав би багато варіантів розв’язання цієї проблеми, більшість яких звелася б до необхідності послати П’єра чи Франсуазу, щоб вони купили мені все необхідне. Подружжя Філдів із цікавістю чекало на мою відповідь.

— Може, — відказала я, обурено подивившись на Філда. — Але все одно мені хотілося б почути пораду від пані Філд.

— Усі дуже поважають Джона Гестера, — відповіла Жаклін із ноткою пустотливості в голосі, відриваючи малюка від своїх спідниць. — Він виготував настоянку для вуха мого сина, і ця настойка зняла біль у вусі. — Джон Гестер, якщо мені не зраджувала пам’ять, цікавився також і алхімією. Може, він знає яку-небудь відьму. Можливо (і це був би взагалі ідеальний варіант), що він сам відьмак. Я вийшла сьогодні не лише для того, щоб скупитися, а й для того, щоб мене побачили. Відьми — допитливі й цікаві створіння. Тож якщо я запропоную себе як наживку, хтось із них неодмінно клюне.

— Кажуть, що до його послуг вдається навіть графиня Пемброкська, коли її сина мучить мігрень, — додав чоловік Жаклін. Значить, уже весь район знає, що я зупинилася в замку Бейнардс. Мала рацію Мері: за нами стежать. — Крамниця пана Гестера розташована неподалік набережної Павла; вона позначена вивіскою із зображенням дистилятора.

— Дякую, майстре Філд. — Скоріш за все, набережна Павла має бути поблизу цвинтаря собору Святого Павла, і я вирахувала, що матиму достатньо часу, щоб сходити туди сьогодні ж. А потім подумки перекроїла заздалегідь запланований маршрут.

Коли я, попрощавшись, вийшла, Франсуаза та П’єр повернулися в протилежний бік провулку, явно збираючись провести мене додому.

— Я збираюся сходити до собору, — сказала я їм, рушаючи в протилежному напрямку.

Та дорогу мені, як це не дивно, заступив П’єр.

— Мілорд буде невдоволений.

— Мілорда тут немає. Метью дав суворі вказівки, що мені не можна ходити туди без вас. Але він не сказав, що я є в’язнем у власному домі, — сказала я, ткнувши Франсуазі книги та булочки. — Якщо Метью повернеться раніше за мене, то скажіть йому, де ми і що невдовзі ми повернемося.

Франсуаза взяла пакунки, обмінялася довгими поглядами з П’єром і пішла назад провулком Вотер-Лейн.

— Будьте обережні, мадам, — промимрив П’єр, коли я проходила повз нього наперед.

— Я завжди обережна, — спокійно відказала я і ступила прямо в калюжу.

На вулиці, що вела до собору, зіштовхнулися два екіпажі й перекрили рух. Візки, що захарастили проїжджу частину, скидалися на криті фургони і аж ніяк не нагадували стрімкі й елегантні карети у фільмах, знятих за творами Джейн Остін. Я обійшла їх по краю разом із П’єром, який від мене не відставав, ухиляючись від роздратованих коней і так само роздратованих пасажирів, які повиходили на дорогу і гучно лаялися, розбираючись, хто з них винуватий. Лише кучери були спокійно-незворушними. Вони сиділи над збуреним натовпом високо на козлах і невимушено теревенили зі своїми колегами, не беручи участі у сварці.

— А таке часто трапляється? — поцікавилася я у П’єра, відкинувши свій капюшон так, щоб мати змогу бачити його.

— Оці нові екіпажі —