Читати книгу - "Мій Герой. Зцілення коханням, Юлія Вестор"

Вершники

         Ми призвичаїлись до ранніх поїздок. В тролейбусі Андрій завжди стоїть, він же воїн. А я стою поруч, обійнявши, бо так йому спокійніше і комфортніше серед сторонніх людей. Раз трапилася дуже мила тітонька-кондуктор, яка побачивши його посвідчення УБД, вигукнула: "Героям Слава!" Андрій знітився, засоромився. Юля казала, що багато хто з хлопців на емоційні прояви уваги реагує так, що краще сприймають просте "Дякую" та кивок з рукою прикладеною до серця. Але я від себе була щиро вдячна цій жінці, бо я була в цей момент з ним поруч, його групою підтримки, погладила і додала: "Так, це про тебе, мій Милий. Звикай, так і має бути." Коли не вважаєш себе лайном, то і помилки робити на згадку не спаде.

             В свідомість вже просилися думки, що час лікування тут ось-ось добігає кінця, а Андрію для ефекту тих десяти днів мало. Лікар казав, що продовжити  його може тільки припис психіатра. Тому Андрій навіть вдруге наважився підійти до нього і прямо попросити про подовження.

             Вдень ми з Володимиром знов були в лікарні, а Андрій спілкувався з Юлею. Після чітко означеної позиції вона просила мене більше не тиснути і підтримувати.

         Ближче до вечора домовилася з власниками і записала хлопців на прогулянку верхи, щоб влаштувати релакс. Іпотерапія добре впливає на дітей з різними тяжкими порушеннями, такими як ДЦП, аутизм. І спілкування з конями точно нікому не шкодить, тож після поранення і Андрію не завадить. Хоч він і казав, що ніколи не був особливо відкритим до спілкування, але його телефон засвідчив, що після поранення він таки ще більше відсторонився й від знайомих, швидше за все "правильних", які помилок не роблять, бо мають родини і необхідну підтримку. 

         Недалечко від дому є кінний клуб "Мустанг", в який ми з Володимиром давненько вже не навідувалися. Хоча там живе мій улюблений кінь Боня, якого колись мені подарував батько сина. Це білий мерин орловської рисистої породи з домішками арабської крові в якомусь коліні. Але видно ту кров одразу у витонченій морді. А який він розумний! До п'яти років був іподромним, брав участь в перегонах, а потім Банкіра викупив приватний власник. Пізніше взяв велику суму у Віктора, а той без вагань дав, бо улюблена таткова доня обожнювала коней. От тільки чоловік той виявився непорядним, гроші не віддав, а звалились нашому татку, як сніг на голову, коні. Він їх зненавидів за кілька років поки шукав корми та оплачував утримання й догляд. Це дуже відповідально і проблемно. Але мене привіз до інструктора, який і навчив їздити верхи. Всіх новачків садили на іншого коня Ілюшу, скорочено від Ілюзіон. Але, як на мене, він був аж занадто спокійним. Інколи стане, як укопаний, і хоч що ти роби, а він стоїть. Почало мене це дратувати і наполягла, щоб дозволили мені взяти норовливого Банкіра. Спочатку все йшло добре. А від'їхавши в найвіддаленішу частину тренувального поля, кінь вирішив мене перевірити — зробив свічку. Свічка — це коли він на задніх ногах стоїть і передніми б'є в повітрі. 

— Ми думали, що тебе вже від копит відшкрябати доведеться, — розповідали потім перелякані до смерті Віктор та інструктор.

       Але я виявилася не лякливою і перевірку пройшла — вчепилася міцно в шию коня і втрималася. З тих пір питання, хто зверху і хто головний, в нас було вирішено остаточно. Кінь мене завжди слухався. З іншою дівчиною удвох щосуботи каталися в лісі, влаштовували перегони. Такі, що тільки встигай вслід за конем голову між дерев прихиляти. Вона щоразу брала іншого коня, а я тільки свого улюбленця Боню. І він завжди обганяв всіх. Хитрющий!  Несеться галопом, потім зробить часом вигляд, наче втомився, — інший кінь пригальмує й собі, а він його обганяє. Завжди перемагав, і завжди йому було мало, скільки б не дали часу попастися на свіжій зеленій травичці. Спраглий до свободи, як і український народ.

        Востаннє я на ньому літала навесні, коли вже була вагітна. Хтось букет пролісків в лісі нарвав і загубив. Зупинилася, підняла, а місце в сідлі зайняти не встигла. Одна нога тільки в стремені, а кінь як понісся. Загубила сережку, подаровану коханим. Символічно, мабуть, бо була вона у вигляді сердечка. Але добре, що не дитину. З тих пір Віктор прогулянки заборонив. А згодом і серце розбив..

***

Психологічна підтримка військових та їх родин

Группа підтримки "Атлант" (безкоштовно)

https://t.me/Atlant_SC_bot