Читати книгу - "Звіробій"

Коли Гаттер поклав трубу, досі ще наведену на фокус, Змій підніс її собі до ока й так само спрямував на човника. Він уперше в житті тримав такий інструмент, і з численних вигуків «Хуг!», з виразу обличчя, з усієї його поведінки Уа-та-Уа зрозуміла—якась справжня дивина викликала його захоплення. Як відомо, американські індіяни, особливо ті, що мають гоноровиту вдачу і посідають серед своїх одноплемінників високе становище, показують надзвичайну витримку й удавану байдужість, стикаючись із потоками чудес, котрі заливають їх щоразу, коли вони відвідують поселення білих. Чингачгук пройшов добру муштру й навчився вельми стримано і пристойно виявляти свої почуття. Але для Уа-та-Уа цей закон був не обов'язковий. Коли наречений пояснив їй, що треба звести трубу врівень з човном і подивитися в менше очко, дівчина злякано відсахнулась. Далі вона радісно заплескала в долоні, і з уст їй бризнув сміх — звичайний супутник простодушного захоплення. За кілька хвилин кмітлива делаварка вже обговтала інструмент і почала наводити його на кожен предмет, що чимось привертав її увагу. Ставши біля віконця, Уа-та-Уа й Чингачгук передусім оглянули озеро, потім береги та пагорби й, нарешті, зупинились на «замкові». Подивившись на нього уважніше, дівчина раптом опустила трубу й тихо, але дуже серйозно сказала щось своєму коханому. Чингачгук враз приставив трубу собі до ока й дивився в неї ще довше й пильніше. Потім вони заходились таємниче перешіптуватись, очевидно, обмінюючись своїми враженнями. Та ось молодий воїн облишив трубу, вийшов з каюти й попрямував до Гаттера та Непосиди.

«Ковчег» повільно, але безупинно посувався вперед, і до «замку» вже залишалося якихось півмилі, коли Чингачгук підступив до двох блідолицих, що стояли на кормі. Рухи його були спокійні, але людям, обізнаним з індіянськими звичками, неважко було збагнути — він приніс важливу новину. Бистрий на язик, Непосида й тепер заговорив перший.

— Що там стряслося, червоношкірий? — крикнув він з властивою йому грубуватою зверхністю. — Ти побачив вивірку на дереві чи форель під кормою нашої баржі? Тепер ти знаєш, які очі мають блідолиці, Змію, і більше не датуватимешся, що вони здалеку бачать геть-чисто все на індіянській землі.

— Не треба плисти до замку, — чітко сказав Чингачгук, тільки-но співрозмовник дав йому змогу вкинути слово. — Там гурони.

— Хай тобі дідько! Якщо це правда, Плавучий Томе, то ми трохи не впхнули своїх макітер у гарненьку пастку! Там гурони? Що ж, це можливо. Але я дивлюся, дивлюся на стару халупу й не бачу нічого — тільки самі колоди, воду, шматки кори та ще кілька вікон і двері на додачу.

Гаттер попросив, щоб йому дали трубу, й уважно оглянув «замок», перш ніж зважився сказати свою думку. По тому він недбало кинув, що не згоден з індіянином.

— Мабуть, ти дивився в трубу не з, того кінця, делаваре, — підхопив Непосида, — бо ні я, ані ось старий не бачимо на озері жодних слідів…

— Вода не залишає слідів! — гостро заперечила Уа-та-Уа. — Зупиніть човна, не підпливайте близько, там гурони!

— Ти диви! Змовились торочити одну казочку й гадають — люди їм повірять. Сподіваюсь, Змію, що й після весілля ти з своєю коханочкою співатимете в один голос, як оце зараз. Кажете, там гурони? З чого це видно, що про це свідчить: засуви, ланцюги чи колоди? В усій Колонії немає буцегарні з такими надійними замками, як Томова хижка, а я дещо знаю про тюрми з власного досвіду.

— Хіба не бачиш мокасина? — нетерпляче сказала Уа-та-Уа. — Подивися й побачиш…

— Дай-но мені трубу, Гаррі,— перебив її Гаттер, — і згорни вітрило. Індіянська жінка рідко коли втручається в чоловічі справи, а якщо вже втручається, то недарма. Так і є: мокасин плаває біля одної з паль. Може, й справді без нас у замкові побували гості. А втім, мокасини тут не дивина, бо я й сам ношу їх, і Звіробій носить, та й на тобі, Гаррі, теж мокасини. Навіть Гетті частенько взуває їх замість черевиків. От тільки на ніжках Джудіт я ніколи не бачив мокасинів.

Непосида спустив вітрило. «Ковчег» на цей час був ярдів за двісті од «замку» й за інерцією ще плив уперед, але так повільно, що це не викликало занепокоєння. Тепер усі по черзі брали в руки трубу, пильно оглядаючи «замок» і все довкола нього. Мокасин легко погойдувався на воді й цілком зберіг свою форму, отже не лишалося сумніву — він не встиг навіть промокнути. Він зачепився за шмат кори, що відлущилась на одній з паль підводного палісаду, й тільки тому вітер не одігнав його геть. Мокасин міг опинитися там з різних причин, і не було підстав гадати, що його неодмінно загубив ворог. Він міг упасти з помосту, коли Гаттер був іще в «замкові» й непомітно прибитись туди, де його вперше забачили гострі очі Уа-та-Уа. Він міг приплисти з якогось кінця озера й випадково зачепитися за палісад. Він міг випасти з віконця й, черкнувши ремінцем по палі, міцно припнутися на місці. Нарешті, він міг спасти минулої ночі з ноги розвідника, і той мусив покинути його на озері, бо довкола стояла непроглядна пітьма.

Гаттер і Непосида міркували й так і сяк, хоч старий бачив у появі мокасина вельми погану ознаку, а Гаррі, як завжди, сприйняв це за дурницю. Індіянин мав свою власну думку: для нього мокасин—однаково що слід, знайдений у лісі, він сам собою попереджає, кого слід чекати — ворога чи друга. Нарешті Уа-та-Уа, щоб розв'язати всі сумніви, зголосилась поплисти човником до палісаду й привезти мокасин на «ковчег». Тоді по узорах на ньому легко було б встановити, з Канади він чи ні. Білі радо пристали на цю пропозицію, але в розмову втрутився делавар. Якщо вже так необхідна розвідка, сказав він, то нехай ліпше воїн наражається на небезпеку. І тим спокійним, але беззаперечним тоном, яким індіанські чоловіки віддають накази своїм жінкам, він заборонив нареченій сідати в човна.

— Гаразд, делаваре, тоді паняй сам, якщо жалієш свою скво, — сказав безцеремонний Непосида. — Треба забрати того мокасина, бо ж Плавучому Томові доведеться стовбичити тут, поки й піч вихолоне в його хижці. Зрештою, то тільки клапоть оленячої шкури, і хоч