Читати книгу - "Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм і криміналітет"

У 2006 році до кримського парламенту від Партії регіонів було обрано двох босів організованої злочинності. Олександр Мельник та Ігор Лукашов очолювали бюджетний комітет Верховної ради Криму та були відомі як «гаманці» ОЗУ «Сейлем». Іншого «авторитета», лідера ОЗУ «Башмаки» Рувіма Аронова, було обрано від «Блоку Куніцина». Коли проти присутності Мельника у кримському парламенті спробував заперечувати депутат Верховної Ради України, «регіонал» Василь Кисельов, Янукович роздратовано відповів: «Я беру на себе відповідальність за нього!»[692]. Мельника, політичний «дах» якому так затято забезпечував Янукович, «усі вважали захисником інтересів Ріната Ахметова у Криму»[693]. Під тиском Партії регіонів кримінальні провадження проти Мельника «спустили на гальмах»[694].

У ході анексії півострова Росія значною мірою спиралася на місцеву організовану злочинність. «Зелені чоловічки» з РФ організували «строкату банду місцевих активістів і кримінальників»[695], «суміш злочинців, ультраправих радикалів і нікчем»[696]. Біографія самого лідера кримських колаборантів Аксьонова була віддзеркаленням тісних зв’язків між кримінальними угрупованнями Донбасу та Криму. У 1990-х роках Аксьонов очолював кримінальну «бригаду» ОЗУ «Сейлем» і мав кримінальне прізвисько «Гоблін»[697]. За роки, коли Аксьонов «був рядовим “бригадиром” і займався кримінальним рекетом», місцеві злочинні угруповання злилися з російськими націоналістами[698]. Захоплюючи кримські урядові споруди та військові частини, його підлеглі разом із кадровими російськими військовими вдалися до технологій, аналогічних рейдерським. Аксьоновську партію «Російська єдність», яка отримала лише 4% на виборах 2010 року, в 2014-му році поглинула «Єдина Росія».

Після створення органів окупаційного управління кримська організована злочинність отримала пріоритетний доступ до колишніх українських державних і приватних активів, взявши участь умасштабному корпоративному рейдерському нальоті в стилі 1990-х років. Конфіскація державних і приватних активів здійснювалася «систематично і безпрецедентно». Сфера застосування корпоративного рейдерства залежить від попередніх зв’язків того чи іншого українського власника з режимом Путіна та його позиції щодо україно-російської кризи: так, підприємства Фірташа у Криму не чіпали, натомість усі 83 активи (готелі, бюро, помешкання, туристичні курорти та АЗС) Ігоря Коломойського було націоналізовано окупантами[699].

Фронтирний характер життя на Донбасі був пов’язаний з міграціями, насильством та тюремною субкультурою. Регіон приваблював людей без роду і племені: тут можна було сховатися і почати нове життя, а засудженим злочинцям зменшували вироки за роботу на копальнях. У регіоні був значно вищий показник кількості в’язнів, ніж в інших регіонах радянської України. Від середини 1980-х до середини 1990-х років тут тривала «кримінальна війна», коли злочинні угруповання піднялися одне проти одного. Це протистояння поставили з ніг на голову стосунки між силовиками та криміналом. Якщо в СРСР силовики, нехай і корумповані, утримували під контролем тіньовий сектор економіки та кримінальний світ, то в 1990-х усе змінилося, щойно злочинні угруповання захопили владу на Донбасі та в Криму.

У 1995–1999 роках, після усунення чільних кримінальних й олігархічних противників, Янукович і Ахметов встановили контроль над Донбасом завдяки вкрай корумпованим стосункам, де перший забезпечив другому політичний «дах», даючи їм обом змогу швидко розбагатіти. Цей тандем використовував спортсменів-бойовиків, які брали участь у корпоративному рейдерстві, для шахрайства та політичного насильства на виборах. Багато з цих бойовиків навесні 2014 року увійшли до складу загонів російських маріонеток. Вони привернули на свій бік соціальних аутсайдерів, які найбільшою мірою постраждали від пострадянських змін, а тепер здобули шанс на «самореалізацію» та швидкі гроші, отримавши підготовку, зброю й фінансову підтримку від російських військових та спецслужб. Запропонований вище аналіз феноменів злочинності й насильства слугуватиме тлом для огляду новітньої історії Донбасу, а також злету і падіння політичної машини Партії регіонів у наступних двох розділах.