Читати книгу - "Півтори тисячі років разом. Спільна історія українців і тюркських народів"

Наступник цього кримського хана, Мехмед Гірей (1610—1674)582, був політичним противником свого попередника. Він вирішив чинити інакше, ніж Іслам Гірей. Тому уклав «вічний мир» з Річчю Посполитою проти Московії. На той час Османську імперію мало цікавила Річ Посполита й козаки. У цій ситуації хан міг вести таку гру, яка йому була вигідною.

У жовтні 1654 р. 30-тисячне військо під керівництвом коронного гетьмана Северина Потоцького вступило на терени Брацлавщини, а в бік Умані рушили татарські загони. Хмельницький, не маючи належних сил, не міг їм нічого реально протиставити. Коронне військо захопило на Поділлі велику кількість міст і містечок (понад сто). Деякі з них зазнали знищення. Наприклад, повністю було знищене місто Буша, яке героїчно оборонялося. Багато русинів-українців Поділля змушені були покинути свої землі. Чимало з них втекло до Молдавії, а також на Лівобережну Україну.

Джерелом доходів кримських татар був ясир з українських земель. Раніше його забезпечували спільні походи з Хмельницьким. Тепер відкрилася інша перспектива – це можна було здійснювати з санкції влади Речі Посполитої, яка воювала з українськими козаками. Зрештою, кримський хан, як і турки, були зацікавлені в тому, щоб на теренах України не стала домінуючою якась одна сила. Тому їм в Україні потрібен був баланс протилежних сил. Це, зокрема, дало можливість татарам відносно легко здійснювати наїзди на українські землі.

У січні 1655 р. коронна армія й татари об’єдналися. Тоді ж на допомогу Хмельницькому прийшли московські війська під керівництвом Василя Шереметьєва. 29—31 січня відбулася велика битва над річкою Багвою поблизу Охматова (зараз Черкаська область). З одного боку билися польсько-татарські війська, з іншого – козацько-московські. Битва ця не дала переваги ні одній зі сторін. Зате втрати були величезні. Згадана битва принаймні зупинила наступ коронних військ.

1655 рік виявився загалом сприятливим для Хмельницького. Це було викликано чинниками зовнішньополітичними. Саме цього року Річ Посполита опинилася на грані краху. На теренах Великого князівства Литовського продовжили наступ московські й козацькі війська. Останні під керівництвом Івана Золотаренка влітку взяли Свислоч і Мінськ. А восени, об’єднавшись із московітами, захопили Вільно й Гродно. Більша частина Литви, власне Білорусі, опинилася під владою Москви583.

Цим вирішив скористатися шведський король Карл Густав Х (1622—1660)584, заявивши про свої претензії на прибалтійські землі Східної Пруссії та Ліфляндії, що входили до складу Речі Посполитої. У липні 1655 р. він увів свої війська на територію цієї держави. Король Ян Казимир покинув державу й утік до Сілезії. Ці події отримали в польській літературі назву шведський Потоп, який тривав до 1660 р.585.

Ще до вторгнення шведів у Річ Посполиту, у травні 1655 р. шведський король налагоджує дипломатичні стосунки з Хмельницьким, який охоче йде на них586. Не останню роль у них відігравав політик-авантюрист Єронім Радзієвський, який у той час опинився на службі в шведського короля587.

Згідно досягнутим домовленостям, козацька армія під проводом Хмельницького й допоміжний московський корпус, очолюваний Бутурліним, вирушили на облогу Львова, яка розпочалася 29 вересня. Гетьман вважав, що Львів – це руське місто, тому воно має належати йому. Однак на Львів претендували шведи, а московіти намагалися місцеве населення на Галичині змусити присягнути царю588.

Під Львовом Хмельницький прийняв делегацію від польського короля. Останній ніби погоджувався передати всі руські землі аж із Володимиром, Львовом, Перемишлем і Ярославом включно.

Облога Львова тривала до початку листопада589. У той час у тилу його армії з’явилися татари. Гетьман, взявши з міщан контрибуцію, пішов воювати з ординцями. Відбулося кілька боїв. У цій ситуації хан Мехмед Гірей, який реально втратив свого союзника, польського короля, вирішив, що не варто випробовувати долю й ліпше порозумітися з Хмельницьким. Під час переговорів Хмельницький давав зрозуміти хану, що готовий відступитися від Москви й сприяти поверненню до влади короля Яна Казимира.

Хмельницький, як бачимо, й далі вів свої ігри, вступаючи в перемовини з різними правителями590.

Московіти, спостерігаючи за успіхами Швеції, були дуже занепокоєні. У травні 1656 р. вони оголосили війну Швеції й стали союзником Речі Посполитої. Між цими новими союзниками починаються переговори у Вільні, на які навіть не була допущена українська делегація. Хмельницькому московіти чітко дали зрозуміти, чого він для них вартує