Читати книгу - "Предок"

На Литві й Волині, що прилягає до Литви, жінки вишивали собі на сорочках, на плечах хрести, щоб їх не змішували з «нехрищеними» литвинами.

Раїна — Раїса, або справніше: Іраїс; Фаїна — Феона, Фіона.

Різні приказки та вірування старо-литовські авторка повторює за тим, що чула від своєї бабуні (матері свого батька) також литвинки. Різні вірування в «силу дерев», «голоси лісу» — приводять. на думку, що литовська поганська віра була, справді, дуже близька друїдозмові..

«Бувайта» — не «бувайте».

Драби — узброєні замкові люди: варта, вояки.

Леч — тільки.

Істно — істино.

Цюра — джура.

Барзе — дуже. Все це старовинні українсько-литовські вирази, що їх тоді вживали.

Познаває — пізнає.

Іскритись — укритися.

Тоно — тільки.

Ізбестився — здичавів.

Півчвартаста — 350. Все це — старі вирази.

Буква — плід, насіння букове.

Пасіка — галявина, а не в сьогоднішньому значенні.

Журавлів на Волині називали: «веселики» — щоб «жури не накликати» словом «журавель».

Журавлі дуже легко звикали до людей, ішли як їх кликати, дозволяли себе гладити; ніт — старий вираз замість «ні».

Ґервіс, ґерва — литовське слово, яким на Литві називали журавлів.

Кружалиці — покраяні до сушення яблука й грушки; губи — гриби.

Пустопаш — без догляду; бахмат — татарської породи кінь: невеликий та волохатий

Солільник — що «засолював», консервував у солі.

Корделяс — дика, ловецький ніж; оштєп — спис (литовські слова); їзда! — їдемо! — старе українське слово.

Сиз-орел — не «русицизм», але стара, українська форма.

Як став — «я тут стою», старовинний вираз; тра — треба.

Історично: з роду Масальських, що мали землі на Литві й коло Володимира Волинського двох святих було у Лаврських печерах.

У Дубні був домініканський кляштор.

Хова — вихователька, з московського на Україні казали: «няня»; хова— старовинне, українське слово.

За старі часи діти не знали що таке гроші і яку ціну мають. Їх цьому не вчили.

«Чорнина» — дуже смашна, литовська юшка з дичини.

Так бувало за старі часи на Україні й на Литві. В Еспанії — за дитячі роки авторки — їли всі за одним столом, до останнього слуги. У літньому мешканні авторки, коло Сан-Люхар, на самому півдні Андалюзії, було крім слуг і працюючих ще 16 пастухів (випасали биків на «корріди» — бої биків). І всі, до останнього підпаска, сідали до обіду й до вечері за одним столом із панами.

Билиці — дійсність, те що «справді було».