Читати книгу - "Біографія випадкового чуда"

Біографія випадкового чуда

Ein Hund, der stirbt und der weiß, daß er stirbt wie ein Hund, und der sagen kann, daß er weiß, daß er stirbt wie ein Hund — ist ein Mensch.

Erich Fried

Пес, який вмирає і знає, що вмирає як пес, і який може сказати, що знає, що вмирає як пес, — це людина.

Еріх Фрід

1

Як вона називала себе та інших

Лєна народилась у Сан-Франциско і називалася Лєна.

Сан-Франциско — невелике українське містечко більше на захід, ніж на схід. Таку назву воно отримало у пам’ять про тих, хто на початку 20-го століття виїхав до Сполучених Штатів у пошуках країни мрій. Ті, що залишилися, сказали: «А нам і тут Америка. І назвали своє місто Сан-Франциско».

Після Другої світової комуністи, звичайно, перейменували його, але Лєна й далі називала батьківщину на американський манір і навіть казала, що реальне, американське Сан-Франциско, куди менш реальне, ніж українське.

Саму ж себе Лєна завжди називала Лєною і ніяк інакше. Вона могла би бути Оленою чи Оленкою, але ці два варіанти ненавиділа більше, ніж російське Лєна. А «російське» вона ненавиділа так само, як і більшість мешканців Західної України, раз і назавжди.

Напевно, у помсту російське причепилося до її імені, і вона вже ніколи нікуди від нього не поділася. Так завжди стається з тим, що ненавидиш, воно ніколи тебе не відпускає.

Малою Лєну примусили вивчити напам’ять віршик із читанки про маленьку Оленку, і перший його рядок звучав так: «Оленко маленька, чому ти раденька?» А ця Оленка відповідає: «Бо в мене весела сім’я!»

Лєнині родичі дуже тішилися і безперервно просили її розповідати цей віршик. Лєна червоніла і відпрошувалась, але видно було, що родичі не поступляться. Тому вона все-таки вставала з-за столу і голосно викрикувала: «Оленко маленька, чому ти дурненька? Бо в мене весела сім’я!» Потім Лєна мала неприємності, її ставили в куток або просто не розмовляли з нею день-два.

Ім’я Оленка асоціювалося Лєні з дурістю, а бути дурною — це єдине, чого вона все життя намагалася уникнути і чого не уникла.

У дитинстві вона боялася щось втратити, чогось недознати і тому бути дурною. Пізніше зрозуміла, що від цього все одно не втечеш і мудрість не залежить від кількості прочитаних книжок. Мудрість, казала Лєна, залежить від сміливості зізнатися, що і як думаєш. Треба мати свою думку, і тоді, може, прийде мудрість. Але думку обов’язково треба мати. При цьому треба також уважно слухати інших людей і вирішувати, чи ти згодний з їхньою думкою, чи залишаєшся при своїй. Важливо бути перед собою чесним. Важливо переймати думки інших, якщо вони ліпші за твої.

У тому, що Лєна ненавиділа все російське, вона сама взагалі-то не винна. По-перше, вона народилася там, де не любити Росію — справа історичної справедливості. По-друге, Лєна пішла у дитячий садок якраз тоді, коли виховательки і няні здирали портрет Леніна зі стіни в актовому залі. Вони, було видно, ненавиділи його від усього серця. У дитсадку Лєні багато разів пояснювали, що Україна дуже натерпілась від Леніна, і від комуністів, і від багатьох інших росіян. І тому Росію нема за що любити. До комуністів була Російська імперія, яка називала Україну Малоросією і забороняла українську мову. Розповідали про тюрми, де сиділи та вмирали українці, про Сибір, куди українців висилали на вірну смерть серед снігів, тундр і білих ведмедів. Її вчили співати пісні, в яких молоді українські хлопці йшли на війну, щоб захистити рідний край, зазвичай залишаючи вдома вагітну наречену. Лєні було дуже шкода цю наречену.

Лєна знала в деталях біографію Шевченка Тараса Григоровича і завжди плакала на тому місці, де маленький Тарас хоче вчитися, а п’яний дяк б’є його і примушує босим носити взимку воду з річки. Невідомо, чи казали Лєні, що п’яний дяк був росіянином, чи ні. Можливо, він був поляком. Поляків Лєна теж не любила, але це вже інша історія.

Тоді ж, у дитсадку, Лєна пережила психологічну травму, пов’язану з російською мовою.

Вихователів у неї було багато, всі жіночки середніх років зі штучними куцими завитульками на голові й безмежною любов’ю до рідного краю. Вони нічим більше не запам’яталися. Але одна вихователька кардинально відрізнялася від інших. Вона була старша. Мала довге сиве волосся, яке завжди закручувала в здоровенну ґулю на потилиці. Ця ґуля була більша за саму голову. І вихователька не любила рідний край.

Лєна з нею, щоправда, про рідний край не говорила, але було очевидно, що вихователька його не любила. Не згадувала, на відміну від інших, про рідний край жодним словом. Вона розмовляла з дітьми російською, що було дуже дивно на тлі гіперпатріотичного дитячого садка. Замість Леніна в актовому залі почепили чимось схожий на свого попередника портрет Шевченка, також у повний зріст, і всі дивилися на нього з повагою і страхом, як на ікону.

Одна ця вихователька поводилася інакше. Може, не знала, хто такий Шевченко, може, не вважала його гідним посісти місце вождя.

Вихователька прожила в Сан-Франциско все життя, але так і не навчилася говорити по-людськи. Або не хотіла, або не могла. Її російська звучала комічно, з виразним українським акцентом, упереміш із українськими словами, котрі вона вставляла, як правило, не туди, куди треба. Напевно, жилося виховательці тяжко, бо з такою мовою серед чужих надто не пощасливієш.

Лєна називала її Великою Ґулею.

Велика Ґуля любила дітей, зокрема Лєну. Вона вчила її співати і завжди казала, що з Лєни вийдуть великі люди. Невідомо, звідки ці великі люди мали конкретно вийти, з якої саме частини Лєниного тіла, але тоді Лєна страшенно собою пишалась і співала так голосно, аж дзеленчали шиби у вікнах.

Велика Ґуля також казала Лєні, що та виросте вродливою жінкою і матиме вродливого чоловіка і вродливих дітей. Це було очевидною брехнею. Лєна мала пампулястий тулуб і коротке, нерівно стрижене тупими ножицями волосся. Вихователька казала Лєні, що не варто зараз перейматися своїм тулубом і волоссям, бо в дитинстві всі люди негарні. І це теж була неправда, адже навколо себе Лєна бачила інших дівчаток, із довгими світлими косами, в пишних сукенках, із мов намальованими личками.

Зате Лєна найголосніше співала, і Велика Ґуля казала російською мовою, що з неї виростуть великі люди.

Якось виховательку викликала до себе директриса дитсадка і наказала їй спілкуватися з