Читати книгу - "Первісна. У вирі пророцтв"

Цього й слід було чекати, оскільки Моркант аб Флин не лише належав до лоялістів, а й був зятем лорда Ріґвара і завжди активно підтримував його. Так само проґнозовано Конлех аб Ґерант, ґраф Рондавський, висунув кандидатуру Авлайда аб Калваха. А ґраф Оґирський, Гивел аб Хадар, запропонував на розгляд Ради Фінвара аб Дайхі.

Останнє не було для Шайни несподіванкою. Ще під час укладання угоди Лорд Фінвар наполіг на тому, що не стане відмовлятися від претензій на корону в перший же день, бо хоче зберегти обличчя і продемонструвати всім свою впливовість. І він її переконливо засвідчив: крім Гивела аб Хадара, його підтримав ще й Келин аб Деоріган, ґраф Коркайгський, а також п’ятеро виборних лордів, включно з меншим братом ґрафа Оґирського, Еїном аб Хадаром. Рівно стільки ж голосів здобув і Ріґвар аб Ковґал, а от на користь лорда Авлайда висловилося лише двоє представників шляхетських зборів. Жоден інший ґраф, за винятком Конлеха аб Ґеранта, його не підтримав.

— Оце так несподіванка, — ледь чутно промимрила Брігід. — Хто б міг подумати…

Шайна цілком поділяла її подив. Із Фінваром аб Дайхі все було зрозуміло — прагнучи вийти з гри гідно, з високо піднятою головою, він на перше ж голосування мобілізував усі свої ресурси й досяг максимально можливого результату. А жалюгідні три голоси за Авлайда аб Калваха (чи то пак, чотири, враховуючи і його власний) стали справжнім сюрпризом. З усією очевидністю, прибічники ґрафа Карвадонського вже наперед змирилися з його поразкою, а один з них, лорд Лейн аб Ватайр від шляхетських зборів Князівства Ейгайнського, навіть поквапився перейти в табір майбутнього переможця і підтримав Ріґвара аб Ковґала.

Після цього лорди-радники мали розійтися для консультацій і вже по обіді знову зібратися для наступного голосування. Лорд Кивін якраз і збирався оголосити перерву, проте йому завадив Фінвар аб Дайхі. Давши знак, що хоче виступити, він важко підвівся, неквапно вийшов на середину зали й заговорив:

— Високоповажні панове! Щойно семеро з вас виявили мені надзвичайну честь, визнавши мене гідним стати на чолі нашого Об’єднаного Королівства. Ця честь тим більше висока, що протягом останніх тижнів країною ширяться чутки про мій нібито зв’язок з чорними чаклунами. Підозрюють, утім, не лише мене, а також і лорда Ріґвара та лорда Авлайда разом з усіма нашими родичами й наближеними. З великою прикрістю мушу визнати, що на загал існують вагомі підстави для таких підозр, і щодо когось із вищезгаданих осіб вони таки справедливі.

Гладкий лорд зробив значущу паузу й обвів пильним поглядом не лише членів Ради, а й почесних гостей. У залі панувала напружена й сторожка тиша — досі про це точилося чимало розмов у приватному колі, але ще ніхто не порушував цієї дражливої теми на такому високому офіційному рівні.

— Сам я знаю, що не змовлявся з чорними, — повів далі Фінвар аб Дайхі. — І хоч не можу ручитися головою за кожну людину з мого оточення, та все ж певен, що жоден із них не став би робити мені такої ведмежої послуги. Проте, за всієї найглибшої поваги до лорда Ріґвара і лорда Авлайда, я не можу так само бути впевненим у них та їхніх людях. Тому всі ці чотири тижні я багато думав над тим, як мені краще вчинити в такій ситуації. І всі ці роздуми привели мене до того, що є лише два прийнятні варіанти. Перший — самому виборювати корону, позаяк я, може, й не стану найкращим з королів, але, принаймні, не перебуватиму в згубній залежності від ворогів нашої країни і всього людства. Є, однак, і другий варіант — відкинути особисті амбіції, як закликав нас усіх високопревелебний Нейфін аб Ґавін, і підтримати претендента, вільного від найменших підозр, того, хто за жодних обставин не піде на змову з чорними чаклунами. Для мене це було непросто, та зрештою я поборов свою пиху і, дбаючи про добро Катерлаху, вирішив не змагатися за престол. Принагідно висловлюю глибоку шану й безмежну подяку лордові Гивелу аб Хадару, лордові Келину аб Деорігану, лордові Еїну аб Хадару… — так він перерахував усіх сімох вельмож, що висунули його кандидатуру, — за виявлену мені довіру і закликаю їх іще раз довіритись мені, одностайно підтримавши мій вибір. — Лорд Фінвар знову зробив паузу, цього разу лише на секунду. — Від імені шляхетських зборів Князівства Фиршам я маю честь запропонувати корону Об’єднаного Королівства лордові Бренану аб Ґрифиду О’Мейніру, високому панові Тір Мінегану.

По периметру зали, де розташувалися почесні гості, урядовці та придворні, пробіг схвильований гомін. Члени Ради також були заскочені зненацька цією пропозицією і засовались у кріслах. А Шайна вражено прошепотіла:

— Що це він надумав?..

— Намагається виконати свою частину угоди, — так само пошепки відповіла Брігід, для більшої певності створивши легкі глушильні чари, щоб її слів не почули сусіди. — Але в нього нічого не вийде.

Альса, слід віддати їй належне, виглядала цілковито незворушною і мовчки, зосереджено дивилася на Фінвара аб Дайхі.

Першим із лордів-радників оговтався найстаріший, Дорван аб Раґнал.

— Шшо са маяшня, молотий шоловіше! — беззубо прошамкав він. — Се ш немошливо. Лошт Пшенан вітмовившя віт пшетенсій на пшестол.

— Не зовсім так, лорде Дорване, — відповів Фінвар. — Лорд Бренан лише вирішив відкласти свої претензії на майбутнє, а наразі поступитись лордові Ріґвару. І завважте, це було його власне рішення, тут він пішов проти бажання своїх сестер-відьом, які прагнули чимшвидше всадовити його на трон. Дехто вбачає в такому вчинкові прояв невпевненості в собі, але я з цим не згоден. Навпаки, лорд Бренан продемонстрував зрілість, самостійність і розважливість — рідкісні риси для юнака його віку. Згадайте, панове, себе в юності… Гм, хоч декому не треба й згадувати, — він кинув швидкий погляд на молодого ґрафа Ейгайнського, — але ви, лорде Кохране, розумієте, до чого я веду… Отож, панове, уявіть, що вам вісімнадцять років і ви маєте надію здобути корону Катерлаху. Це не якась там примарна, безплідна мрія, про що в народі кажуть „дурень думкою багатіє“, а справжній, реальний шанс, підкріплений усією міццю Відьомського Сестринства. Чи стали б ви сумніватися, вагатися,