Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Чорний лабіринт. Книга третя 📚 - Українською

Читати книгу - "Чорний лабіринт. Книга третя"

253
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Чорний лабіринт. Книга третя" автора Василь Павлович Січевський. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 92 93 94 ... 118
Перейти на сторінку:
головне, миролюбності. Ніхто з них не збирався воювати за ті ідеї, які хтось десь виношує по закордонах, а сам він, підкоряючись законам конспірації, змушений і далі йти неправедними стежками. Зараз він шукав кінці розірваної організаційної мережі. Колись один з тих кінців пролягав через будинок дантиста Погрібного. Знайти його будинок було неважко, а от зайти до нього не наважувався. Кружляв навколо, пильнуючи, чи нема там якої пастки. Проте зовні ніяких ознак тривоги. Власне, все так і повинно було б виглядати, якби всередині чекали кадебісти. Довго нікого не було видно, але ось на подвір'я вийшла якась жінка. Придивився. Так і є: покоївка Погрібного. Поводиться ніби без напруги, щось порається по хазяйству. Цікаво, чи дома пан дантист?

Тільки подумав, аж ось і сам Погрібний показався з-за роту. Зайшов на подвір'я. Вже з ганку щось промовив до покоївки і причинив за собою двері. Насувалася ніч, і треба було її десь перебути. Рішуче перейшов вулицю.

— Перепрошую, пані. Мені до лікаря. Зуб мудрості…

Покоївка глипнула на нього спідлоба.

— Пан мав би знати, що нині лікар вдома не приймають. Ідіть до лікарні.

— Але ж насувається ніч…

— У лікарні є пункт швидкої допомоги. Ідіть туди. Там сьогодні чергує молодий лікар Юрко Медвідь.

— З ким це ти тут… — Погрібний визирнув у двері й, упізнавши гостя, зблід. — Прошу, пане, то… товаришу… Заходьте.

Уже в кімнаті, витираючи піт з чола, сказав:

— Ну, як це ви так необачно, пане провідник… Та вас же могли…

— Називай мене, як колись, Василем. Адже ми друзі з тобою, Славку.

— Що тебе привело? — тремтячими губами запитав лікар. — Чи варто так ризикувати? Та хіба не було когось… молодшого…

— Не було, Славку… Я лишився сам. Драбанти, боївка Граба — всі десь наче згинули. Досі нема і зв'язкових з Тернопільщини, з Ровенщини…

— До мене теж ніхто не приходив… Останнім був Тур… — Погрібний якось ще більш стривожено поглянув на гостя.

— Думаєш, він?..

— Все може бути, хай бог боронить.

— Він таки порядна свиня, той Тур, але приходив аж із Мюнхена.

— А може, його по дорозі перевербували?

— Ні, інакше навіщо було б совітам передавати на Мюнхен мандат для Лебедя? Це вже ніби не в їхніх інтересах. Га?

— Ой, не знаю, Василю, не знаю. Все так перемішалося, що вже й не добереш, хто де і де чий інтерес. Відходять від нас люди…

— Як то? — не дочекавшись запрошення, Кук сів у крісло.

— Вже не знаю, як і сказати, чим пояснити, але відходять. Ті, хто ще в минулому році йшов за нами, охоче допомагав, зараз тікають хто куди, аби лиш не бути з нами…

— Причина? — похмуро запитав Кук.

— Причин багато, а головне, зневірились люди. Та й совіти ніби не наступають на п'яти. Таку повели політику, що мужик усе більше в їхній бік поглядає… Амністії. Для тих, хто сам прийде, — прощення… А тут ще Сталін помер…

— Один помер, другий буде… Ви що, пояснити людям не можете? Ти ж колись референтом пропаганди був.

— Я, Василю, рота розкрити не можу… — По-перше, маю. дбати про лояльність, хоч про людське око, а по-друге, слухати не хотять, тікають, як чорт від ладану. Якось прийшов до мене лікувати зуб один тутешній дядько. Ну, почав я його розпитувати, як там на селі, як живеться людям. Так він глухим враз прикинувся. А потім уже, як мав вийти з кабінету, нахилився до мого вуха і каже: «Ви, паночку, обережніші будьте з тією оунівською пропагандою, а то нараз у халепу вскочите». А я ж йому, паскуднику, і півслова не промовив, тільки запитував. Ось як воно тепер. Він тебе наскрізь бачить, ти ще й слова не вимовив, а він уже попереджає, щоб не агітував його за ОУН.

— А як у Львові?

— Що саме?

— Організаційна мережа ціла?

— Як та шапка-бирка, що зверху дірка…

— А люди?

— Хто тебе цікавить? Запитуй, про кого знаю, скажу — Погрібний згадав, що до цього часу не скинув плаща, і вийшов. За якусь мить став на порозі, спитав: — Може, кави?

— Ні, чаю тепленького… Виразка діймає.

— Перепрошую, я зараз повернуся, лише скажу покоївці, щоб приготувала нам вечерю. Щось дієтичне і чаю…

Він вийшов, а Кук схилився на край столу і задавив у собі стогін. Увесь день був голодний, і виразка «розгулялася» так, що терпіти той біль уже було несила. Однак іще пекучіше боліла йому душа. Усе, про що довгими зимовими ночами думалось у занедбаній лісничівні, було з такою нищівною відвертістю тільки-но сказано йому Погрібним. І не побоявся, а ще восени так говорити навряд чи наважився б. А може, він усе те з чужого голосу співає? Може, саме зараз напучує покоївку, щоб, як подасть вечерю, непомітно вислизнула з дому і… А може, і того не треба. Виставить у вікно якийсь предмет, що для сусіда значитиме: є гості! І поки ми тут будемо вечеряти… Але ні, це вже ти сам себе страхаєш. Погрібний не побіжить, мабуть, і рада була б його душа в рай, та гріхи не пустять. Проте називати своїх людей у Львові йому не варто, як не варто і говорити, куди проляже твій шлях завтра вранці. А куди? Треба таки їхати до Львова і спробувати розшукати вірних людей, з їхньою допомогою, може, ще вдасться щось налагодити, відновити, позв'язувати розірвані кінці.

— Ось, прошу, трохи сиру, сметана, сухарі з білого хліба, їж, бо тобі таки зовсім зле. Ну, то хто тебе цікавить у Львові? — запитав, і собі сідаючи до столу, Погрібний.

Кук покуштував

1 ... 92 93 94 ... 118
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чорний лабіринт. Книга третя», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чорний лабіринт. Книга третя"