Читати книгу - "Вогняний вершник, Олександр Павлович Бердник"

— Мій друже! Я вирішила. Твій шлях — єдиний для мене. Але минуле кличе. Хочу заповнити прірву, що розділила вас з Кареосом. Це — святе завдання. Може, судилося мені виконати його. Більшого щастя не треба.

Горіор щось хотів сказати, в його очах зажевріли блакитні вогники, але учитель застережливо підняв руку.

— Мовчи. Хай вона скаже до кінця. Говори, дитино моя!

— Між Ораною і астероїдом Свободи клекоче бій. Я не знаю, чи вирішить він проблему. Любов не вражає нікого, вона жадає об’єднання. Може, саме тут розв’язання протиріччя? Горіоре, скажи!

Корсар, звівши очі в простір, мовчав.

— Ми нічого не скажемо тобі, Гледіс, — тихо озвався Аерас, поклавши руку на голову дівчини. — Твоє серце вирішило. Хто має право зупиняти його? Ніхто в цілому безмірі! Лети…

— Свобода жде тебе! — додав Горіор і рвучко вийшов, не попрощавшись.

Сам Кареос зустрічав крейсер, що повернувся з астероїда Свободи. Екіпаж залишився в Корсара, крім Торріса і штурмана, які й привели зореліт до Орани. Гледіс вийшла на поле космодрому схвильована й тривожна. Ще здалека побачила високу постать Кареоса і кинулася до нього. Він стояв нерухомо. На привітання не відповів, лише коротко наказав:

— Летимо на віллу.

Вона ввійшла за ним до повітряного лайнера. Гледіс поривалася щось сказати, Кареос знаком велів їй мовчати. Дівчині було тяжко і страшно. Чому він не бажає слухати її? Чому такий ворожий? Де ж кохання, де ніжність?

Лайнер опустився посеред широкої плоскої покрівлі вілли. Зійшли вниз. Зала була порожня, зловісно чорніли екрани планетарного зв’язку. Кареос зняв плащ, рвучко кинув його па підлогу. Зірвав вбрання дівчини. Вона скрикнула від несподіванки, поточилася.

— Що з тобою? Ти збожеволів?

— Що зі мною? — ревнув Кареос. — Ти ще запитуєш? Героїня! Рятівниця планети? Де ж твій подвиг? Де твоє самозречення? Ти жалюгідно злякалася?

Дівчина дивилася в потворне обличчя правителя і дивувалась. Це ж зовсім інша людина! У нього нема нічого від того, кого вона кохала. Де взявся лютий блиск в очах? Звідки така ненависть? Зневага?

— Зажди, Кареосе, зажди! — Намагалася говорити спокійно, тихо. — Ти ж не вислухав мене. А я хотіла сказати тобі слова любові!

— Любові? — злобно засміявся Кареос, одступаючи до екранів. — Якої любові? До чого? Чиєї?

— Своєї, Кареосе. Я багато знаю нового. Я змінилася. Але моя любов до тебе веліла діяти. Я могла залишитися на астероїді Свободи, проте воліла повернутися на Орану.

— Навіщо?

— Щоб відкрити тобі очі. Я не могла знищити Горіора. Він не злочинець!

— Он як? Ти вирішила це замість мене?

— Так вирішило моє серце. Вони — корсари — творці, а не злочинці. Якби ти бачив їхні досягнення! Вас з Горіором розділяє непорозуміння. Ти — геніальний творець. І твій колишній побратим шукає нового, неймовірного. Навіщо вам ворогувати? Хіба не краще об’єднати сили, щоб повести людство до прекрасної мети?

— Барвисті слова! Як вони мені набридли ще тоді, коли я товаришував з Корсаром! Як легко тебе заплутати у феєричні сіті! І ти повірила в казки, в нікчемні прожекти?

— Він відкрив мені нову ступінь буття — світ ноосфери! — палко мовила Гледіс. — Це таке безмірне щастя, що ради нього можна відкинути все! Крім любові, — додала вона. — І тому я повернулася. Зазирни в моє серце!

— Ти знехтувала реальний світ, — гнівно сказав правитель, склавши руки на грудях і міряючи її ненависним поглядом. — Ти, як метелик, метнулася на фосфоричний вогник вигадки. О нікчемне створіння! За що я тільки покохав тебе? Всю велич Орани я кинув тобі до ніг, і ось подяка!

Кареос кричав, погрожував, але дівчина вже не чула його. До її слуху долинали лагідні слова: «Лише щирий дарунок любові — без бажання відплати, без чекання подяки — відкриє суджену квітку неможливого…»

— Ноосфера! — Глумився Кареос. — Обрії духу! Яке ідіотське марення! Він показав їй новий світ! Та тисячі наркоманів бачать такі світи щодня. Я поведу тебе в ілюзіони мегаполіса, там ти побачиш царів і повелителів космосу, які ширяють у нескінченності. Корсар загіпнотизував тебе, щоб використати. Я не здивуюся, якщо дізнаюся, що він звелів тобі вбити мене! Ні, не здивуюся!

— Як?! — скрикнула Гледіс. — Ти можеш…

— А хіба ти не летіла в космос для вбивства?

— Не для вбивства, а для подвигу! — гірко мовила дівчина. — Бо я вірила тобі!

— Може, й Корсар переконав тебе, що вбивство правителя Орани — подвиг! Адже ти покохала його?

— Так, — тихо й щиро відповіла дівчина. — Такого, як він, не можна не покохати! Він — син світла.

— А я — пітьми? Чи не так?

— Раніше я так не думала!

— А тепер?

— Не знаю. Мені гірко і важко. Я хочу залишити тебе.

— Он як? — 3 удаваним спокоєм сказав правитель, наближаючись до неї. — Залишити? І куди ж ти підеш? Адже вся Орана моя! Де б ти не була — все нагадуватиме про мене.

— Я повернуся на астероїд Свободи! — твердо відповіла Гледіс. — Я збагнула, що діяла неправильно, повернувшись сюди. Вас ніхто не об’єднає. Голос любові не долинає до твого слуху, Кареосе.

— І ти гадаєш, що я відпущу тебе?

— Чому б ні? Адже Горіор не затримав мене?

— Ха-ха-ха! Наївне дівчисько! Образивши правителя Ора-ни, ти хочеш залишитися живою?

— Невже ти мене вб’єш?

— Ти вмреш. Я не прощаю зради.

— Я клялася бути вірною коханню. Ти зруйнував його.

— Цить, зраднице! Взяти її!

Два біосторожі миттю схопили дівчину. Вона закричала. Дарма! Вони потягли її до виходу.

— Кареосе! — З мукою простогнала Гледіс. — Зупинися! Я хочу