Читати книгу - "Коли кулі співали, Роман Миколайович Коваль"

Повстанці зупиняли більшовицькі поїзди, нищили «продмаршрути» та совєтські установи в селах, виловлювали активістів, нападали на невеликі загони червоноармійців… Полювали за отаманом і москалі. Так, у березні 1922 року хату в с. Нерубайка, де перебував отаман, оточили 30 червоноармійців. Убивши пострілом командира і використавши розгубленість нападників, Голик вскочив у Нерубай-ліс.

Незабаром ситуація повторилася: хату, де відпочивав Залізняк із двома козаками, оточив відділ у 180 красноармійців. Бій продовжувався чотири години. Червоним вдалося підпалити будівлю. Ситуація стала критичною. Один козак вибіг, щоб прорватися, і був убитий. А Голику знову пощастило: вискочивши з палаючої хати, він, як писали москалі, «ушел в лес». Пощастило врятуватися й іншому повстанцеві.

Наприкінці березня отаман вже мав ватагу з двадцяти козаків. Щоб забезпечити себе продуктами харчування, вони зупинили потяг: добули 350 пудів жита.

У травні 1922 року Залізняк публічно зневажив совєтську владу: серед білого дня несподівано з’явився на станції Цибулеве, де перевірив у совєтських працівників документи, сів на службовий потяг і поїхав до Нерубай-лісу. Висівши у потрібному місці, Залізняк як господар становища дозволив поїзду вертати назад.[584]

В останні дні травня на перегоні Цибулеве — Фундукліївка козаки Голика зупинили черговий поїзд — тут вже делікатності вони не виявили… На початку червня партизани знову пригальмували потяг. Забравши жито, відвезли його до лісу. Але, поки вони випасали коней, міліція з с. Михайлівка, яка стежила за ними, викрала їхню здобич. Розсердившись, козаки вдень поїхали у Михайлівку, розігнали міліцію, забрали жито.

А у червні серед білого дня Залізняк із сімома козаками завітав на станцію Трепівку. Зайшов на хвильку до касира — і більшовицький бюджет недорахувався 125 мільйонів карбованців. Касир попросив розписку, Залізняк ввічливо її залишив.

Із доповіді уповноваженого Кременчуцького губвідділу ҐПУ в Чигиринському повіті за червень 1922 року довідуємося, що загін Залізняка «в количестве 12 человек, петлюровской окраски… после предпринятых энергичных мер» від’єднався від Загороднього і рушив у район с. Цвітна, «где дальнейшие следы потеряны».[585]

Партизани часто використовували тактику розсіювання, бо більші з’єднання партизанів були помітнішими, а отже, вразливими.

У доповіді уповноваженого Кременчуцького губвідділу ҐПУ у Чигиринському повіті «Про рух бандитизму з 1 по 14 липня 1922 року» зазначено, що в липні Залізняк і Загородній знову разом. Їхній об’єднаний загін (23 шаблі, 10 піших при 3 кулеметах «Люїс») перебував на той час у Нерубай-лісі. В ніч на 9 липня 20 партизанів атакували червону залогу с. Бовтишка. Вбивши чекіста та тяжко поранивши шаблями голову комнезаму, сховались у Нерубаївський ліс.[586]

17 липня отамани перебували неподалік Івангорода. Хоч із ними було лише 40 козаків, вони вирішили здійснити наскок на Олександрівку, але щось зашкодило і лісовики відійшли в Нерубай.

Ось ще один більшовицький документ: «Банда Загороднего-Железняка численностью 18 сабель, 8 штыков при пулемете в ночь на 12 августа произвела налет на паровую мельницу в д. Орловая Балка, что 6 верст ю/в ст. Знаменка, где банда, забрав около 100 пудов хлеба, скрылась в северном направлении — Черном лесу».[587]

Документ від 21 серпня 1922 року свідчить, що 16 серпня загін Загороднього і Залізняка чисельністю 20 шабель і 45 багнетів (при 3-х кулеметах) о 7 годині ранку 16 серпня атакував 2-й взвод 2-го ескадрону 25-го кавалерійського полку, а інший підрозділ повстанців силою в 30 шабель налетів на станцію Хирівка. Внаслідок несподіваної атаки трьох червоноармійців було вбито, трьох поранено, вбито шестеро коней і захоплено кулемет «Люїс».[588]

Залізняк партизанив до осені 1922 року. Тільки арешт зупинив шаблю отамана — його затримали разом з іншими визначними повстанцями проти ночі на 29 вересня 1922 року у Звенигородці на інспірованій чекістами «нараді отаманів». З оперативного зведення Кременчуцького штабу «Частин особливого призначення» довідуємося, що в цю ніч агентурою в місті Звенигородці «на съезде бандитов захвачены атаманы Загородний, Железняк, Гупало, Черный Ворон,[589] адъютант Загороднего — секретарь повстанкома Знаменского района и др. — всего 8 человек. Бандиты отправлены в Киев. Не было донесено своевременно по причине конспиративной тайны».[590]

Під час арешту у Голика-Залізняка вилучено наган № 24779, гранату «лимонку», російський карабін № 480594, дорожню польову сумку з паперами, два гаманці, срібний німецький годинник.

Отаманів помістили в Лук’янівську в’язницю. Слідство тривало понад три місяці. На допит викликали і батька отамана, якого розшукали у Хмільнику на Поділлі, куди він переїхав з родиною, щоб вберегтися від репресій…

У висновку в справі 446/7971 від 16 січня 1923 року ворог висловився про отаманів Ларіона Загороднього, Мефодія Голика-Залізняка та Дениса Гупала як про трьох «найвизначніших лицарів бандитизму» («наиболее видных рыцаря бандитизма»).

«С момента организации Сов. власти на Украине, — писали чекісти, — все упомянутые лица, несмотря на свое пролетарское и полупролетарское происхождение, переходят в лагерь врагов рабочих и крестьян и в течение 18, 19, 20, 21 и 22 годов ведут с Сов. властью активную вооруженную борьбу путем поднятия массовых восстаний, массовых убийств советских работников, грабежей, налетов и разрушений Советского хозяйства, железнодорожных путей и прочее.

С первого момента зарождения петлюровщины на Украине эти лица в разное время вступают в армию Петлюры, участвуют во всех боях против Советских войск и после разгрома петлюровской армии они, будучи не в состоянии вовремя улизнуть в Польшу, направляются по домам и сразу приступают к