Читати книгу - "Той що вижив, Олександр Шаравар"

—  Ти впевнений? - сильно напружився Жорж. Заборонена магія таки недарма називається забороненою. Востаннє магію душ використовували саме павуки для синтезу  матерії  неіснуючих речовин у звичайному світі. Тоді розслідування показали, що з їхніх дій коло переродження назавжди залишило понад десять тисяч нітірі. Померти не страшно — будь-який маг нашого рівня зуміє переродитися бодай із частиною своєї особистості. А ось померти і не переродитися це дуже страшно. - Чому не взяли?

—  Не можна. Зараз максимум можемо взяти лише барона, треба відстежити його контакти.

— Це ваша справа, але дивись як би пізно не було. Чути, що від Єнка? - Запитав Жорж. Він навіть протверезів повністю від моєї новини.

— Нещодавно прийшла шифрограма. Він намагається вийти безпосередньо на Даміра і розповісти про те, що сталося. Думаю, ти розумієш, що зробити це, перебуваючи поза законом, дуже складно?

— Розумію, чудово розумію. Ну що ж, удачі йому. Я, мабуть, піду. Треба перевірити працездатність практа, я з тих самих часів не чіпав його.

— А я свій завжди тримаю активним, — погладив я артефакт, що висів на грудях. Він нічого особливого не робив, крім того, що після його використання душа не годилася для жодних ритуалів протягом тижня.

—  Я завжди знав, що ти параноїк, - сказав Жорж і покинув мій кабінет. Мені ж залишалося подумати про роль хлопця у всій цій історії з чужинцями.

***

Запис у журналі спостережень: день 224

Я ще живий, але за останні два дні мені вже не раз хотілося, щоб помер. Рана в грудях зажила вже настільки, що я міг навіть встати, не скривившись від болю. Але процес загоєння назвати приємним  складно.

Через велику міру крововтрати сталося сильне зневоднення, внаслідок чого мені постійно хотілося пити. Добре, що артефакти конденсатори були із собою, і мені тільки й потрібно було дочекатися, поки вони заповняться. Жаль тільки, що вода практично дистильована і позбавлена ​​мінералів, але навіть так вона дуже доречна.

Зараз я збирався йти звідси. Мені дуже пощастило, що ніхто так і не знайшов мене за минулий час. Треба терміново забиратися звідси, і робитиму я це по повітрю. За минулі дві доби політний артефакт зарядився частково, енергії має вистачити на кілька десятків кілометрів. А потім хай спробують знайти мене. Залишилося переконатися, що сонце сіло остаточно і зовні повна темрява.

Обережні вигляди з барлоги дозволили мені виявити двох нітірі, що сидять за кілька десятків метрів від мене. Вони з настороженістю поглядали на щось із протилежного боку барлогу. Намагаючись не шуміти, я обережно обернувся назад і ледве не закричав від страху. Усього сантиметрів за п'ятдесят від мого обличчя лежала величезна броньована хітиновим панциром звірюга. Зовні вона була сумішшю земного ведмедя і носорога, тільки зверху вкрите хітиновим панциром. Тварина прямо зараз тяжко сопіла. Зрозуміло, що вона спить, і, швидше за все, саме її барліг я зайняв. Через відведення очей вона всередину не пішла, але і йти звідси не поспішала. Ось і досі сидить.

Намагаючись не нашуміти, я заліз назад у барліг. Злетіти, не зачіпаючи тварюку, я не міг, а тому поки що не варто було поспішати з втечею, та й два досить сильні маги поруч сиділи. На такій відстані я міг визначити силу лише приблизно за довжиною ілерів. І якщо судити з них, то вони маги десятого рангу приблизно. Будь-який з них міг укласти мене буквально одним заклинанням, а тому слід придумати якийсь новий план втечі з ситуації. Треба залишитись непомітним як для магів, так і для звірюги.

Те, що вони знають, що я тут, факт. У будь-якому іншому випадку вони не сиділи б поруч. Але ось чому не зженуть звірюгу і не візьмуть мене тепленьким — велике питання. Хіба що вони самі не впевнені у перемозі над цією звірюгою. Адже я справді мало що знаю. Раптом справді вони її бояться? Але тільки це мені нічого не дасть, тому що я все одно не знаю, як цією ситуацією скористатися.

Проте часу на роздуми не залишилося. Стеля барлоги наді мною почала тремтіти, обсипаючи на мене пісок. Через пару секунд трясіння припинилося, але сталося дещо набагато гірше: звірюга подолала вплив артефакту і явно мала намір розібратися з нахабним загарбником її житла.

Вже за секунду на місці дірки була величезна дупа звірюги, яку вона повільно, але впевнено почала засовувати в барліг. Мені нічого не залишалося, крім спробувати зупинити, адже якщо вона продовжить залазити, то просто задавить мене.

Створивши з ґрунту найбільшу спицю, яку зміг, я підняв її телекінезом у повітря і, наскільки дозволяла відстань увігнав, у зад звірюги. Спочатку на секунду вона перестала ворушитися, але наступної миті  розлютилася і, заверещавши неймовірним голос, від якого в мене кров з вух пішла, вискочила назовні, а потім, розвернувшись, почала розгін, спрямувавши свій ріг прямо в мене.

Часу думати не було. Щити здохли ще при спробі врятувати себе від пострілу в груди, і зупинити її я не міг. А тому ухвалив єдине правильне рішення: вихопив артефакт для польотів і втиснув на максимум, щоб вискочити з барлоги. Ось тільки звірюга обернулася до мене мордою і відкрила пащу. Наступного моменту я перестав сприймати будь-яку реальність навколо.

Прокинувся по відчуттях за кілька годин. Практично відразу відчув запах вогню і м'яса, що смажиться, і тихі переговори двох чоловіків. Намагаючись не показувати, що я прийшов до тями, подивився «Магічним зором» у бік голосів і побачив двох магів, тих самих, які до цього були далеко і спостерігали за барлогою.

— Ти вже прийшов до тями. Можеш не вдавати, що непритомний, — почув я. — Давай вставай і сідай до багаття. Їжа вже готова.

—  Ви хто? — прийнявши рішення не прикидатися несвідомим, спитав я в них і сів за колоду поруч із багаттям. На свій подив, почував себе чудово, та й на грудях більше не було слідів рани.

—  Твій щасливий випадок. Не будь нас поряд — бути тобі трупом. Це треба додуматися лізти в барліг до корюна?