Читати книгу - "Хроніка війни. 2014—2020. Том 2. Від першого до другого «Мінська»"

Всі частини проривалися з боєм, розвідка «пробила» їм дорогу.

За словами військових, поки що не всі українські формування змогли вийти з Дебальцевого. Зсередини міста їх прикривають 3-й і 8-й полки спецназу.

Бійці «Кривбасу» кажуть, що п’ять діб нічого не їли. Були в оточенні в Новогригорівці, під постійним мінометним обстрілом. Село, за словами військових, «стерли з лиця землі».

Село 8 Березня розбили бойовики, потім переслідували українські підрозділи, півколони потрапило під обстріл.

Трасу перекрили перед поворотом на Світлодарськ, далі вона обстрілюється.

Депутат і комбат «Донбасу» Семен Семенченко водночас повідомляє, що «відведення військ із Дебальцевого здійснюється планово й організовано».

• Українські військові завершують операцію з виведення підрозділів з Дебальцевого.

Про це заявив президент Петро Порошенко в аеропорту перед вильотом в зону АТО.

Глава держави спростував інформацію про оточення бойовиками Дебальцевого, а також про масову загибель українських військовослужбовців.

• Генсек НАТО Йенс Столтенберг заявив у середу про засто­сування військовими формуваннями «ДНР»/»ЛНР» сучасної зброї проти українських військових у районі Дебальцевого.

Про це він заявив у ході візиту в Ригу.

«Вони застосували сучасну зброю проти українських військових у районі Дебальцевого», — сказав Столтенберг.

• Середи селище Широкине біля Маріуполя було обстріляне дев’ять разів.

Про це йдеться на сторінці громадської організації «Оборона Маріуполя» у Фейсбук.

• Рада національної безпеки і оборони України схвалила звернення до ООН і Євросоюзу щодо розгортання на території України місій із підтримання миру та безпеки.

Про це повідомив журналістамсекретар РНБО Олександр Турчинов за підсумками засідання ради в середу.

19 лютого 2015 року

• Ірина Вовк, Дар’я Бура «Ізоляція. Таємні в’язниці Донбасу в оповідях врятованих від тортур та смерті»

СТАНІСЛАВ ПЕЧОНКІН (1985 р. н.), цивільний, мешканець м. Горлівка

Дехто вже почав виїжджати на підконтрольну Україні територію. Я залишався і нікуди не збирався — слідкував за ситуацією, публікував в інтернеті те, що знав.

Події тим часом наростали, влітку почалася активна фаза антитерористичної операції, наша армія звільнила багато міст. Я за цим спостерігав, а також за тим, що бойовики роблять у Горлівці. І всю інформацію, яку знав, публікував в інтернеті. Наприклад, яку будівлю вони захопили, де розмістилися, яка в них є техніка, яке озброєння.

Звісно, мені було страшно, на підвал не хотілося, але виїжджати зі свого рідного міста я не збирався. До того ж я думав, що скоро прийде наша армія і бойовики підуть.

Я намагався наблизити цей момент як міг.

Допомагав навіть в інтернеті. На мене виходили, я списувався з різними представниками армійських підрозділів, ділився з ними інформацією, яку знав, і тією, яку вони просили мене дізнатися.

Насправді в Горлівці я був не один такий, нас було достатньо багато, і ми всі сподівалися, що скоро все закінчиться. Але, на жаль, цього швидко не сталося. Хоча армія вже практично підійшла до Горлівки, практично була готова взяти місто, але не надійшов наказ. Вище керівництво відмовилося брати на себе відповідальність, гадали, що буде багато жертв.

Можливо, хотіли дещо пізніше, але пізніше зайшли регулярні російські війська. Потім був підписаний перший «Мінськ» і думка про звільнення Горлівки відпала сама по собі. Але я все одно не виїжджав, бо сподівався, що якось вдасться по тим самим «мінським угодам» залагодити якісь маневри й звільнити місто. Але і це не вийшло.

Влітку 2014-го і взимку 2015-го були активні бої й обстріли Горлівки. Багато з цих обстрілів викликали бойовики — заїжджали в мирний квартал, звідти стріляли, а потім туди іноді приходила «отвєтка». Крім того, бойовики займалися самообстрілами міста. Коли активізувалися військові дії, бойовики зображали, ніби місто обстрілюють «криваві бандерівці». Тобто з мінометів, а іноді з ракетних систем залпового вогню стріляли самі.

…Я це все бачив і намагався спостерігати, фіксувати звідки стріляють, чим стріляють, і по можливості ділився з потрібними людьми.

А коли активні бойові дії припинилися, був підписаний другий «Мінськ», тоді я зрозумів, що швидкого звільнення міста не буде й потрібно вибиратися на підконтрольну Україні територію. До того ж роботи в Горлівці зовсім не було. А майбутній чоловік моєї сестри, який працював у Бахмуті, запропонував мені роботу. Так я виїхав в інше місто, але час від часу на вихідні все одно приїжджав до рідного міста. Через деякий час на підконтрольну Україні територію виїхала і моя сестра, а на мені залишилася квартира. Тому я приїжджав, слідкував, щоб з квартирою все було нормально. Платив комунальні платежі, щоб її у жодному разі окупанти не відібрали. Бо те житло, за якими ніхто не слідкував, окупанти забирали. Бувало так, що навіть без так званої «влади» й дозволів, бойовики самі заселялися.

ВАСИЛЬ САВІН (1969 р. н.), цивільний, мешканець м. Макіївка.

Коли все почалося на Донбасі у 2014 році, ми спершу не знали, що робити. Я був на Євромайдані в Києві, в Макіївці ми в січні-лютому проводили мітинги, розтягували прапор…

Коли губернатором Донеччини призначили Таруту, спочатку ми зраділи. Гадали, що він працюватиме на совість.

У нього ж Янукович забрав усю власність, у них був конфлікт, а ми думали, що Тарута працюватиме за Україну, на совість, принципово.

Насправді «Донецька республіка» в нас не з 2014 року, а з 1996-го. Коли Янукович став першим віцегубернатором при Щербані, тоді в нас і почалася «Донецька республіка». Він підтягував, підминав під себе чиновників, поліцію, військових, прокурорів. Всіх силовиків. Київ закривав на це очі. У нас на Донбасі чиновники — лише наші, поліція — тільки наша, все тільки наше. Застійне болото. Зовні ніяка свіжа вода не додавалася. Київ ніяк на це не реагував і, зрозуміло, — застояна вода врешті решт протухла. Вони повністю контролювали Донбас.

І коли переміг Євромайдан, ці «проффесори» вирішили, мовляв, «ми зараз залишимо за собою вплив на Донбасі — звернемося до росіян, попросимо росіян зайти й з їхньою допомогою не дамо зайти на Донбас проукраїнським силам, а росіян потім надуримо…»

Саме регіонали підпалили Донбас. «Партія регіонів» вирішила, що запустить Росію, а потім її обдурить, бо якось же весь час вдавалося дурити й керувати. А вийшло навпаки — вони запустили росіян, і ті їх кинули. Тому що кидати в росіян — це норма. Бісмарк говорив: «Договір з Росією не вартий того паперу, на якому він написаний».

Бізнесмени Донбасу ніколи Януковича та його шайку не любили, бо він «віджимав» все. Зараз це все набуло