Читати книгу - "Житія Святих - Вересень, Данило Туптало"

Приготувавшись у дорогу, мир воздали домашнім своїм і рушили спішно, молячись до Бога, і розпалюючись сердечно до нього любов'ю, і бажаючи вінця мученичного, як прагне олень до джерела водного. Коли ж дісталися вони до безбожного царя Батия, сповіщено було тому про пришестя їхнє, і прикликав цар волхвів та жерців своїх і повелів їм, хай чернігівського князя за звичаєм через вогонь проведуть і хай принудять й ідолам кланятися, а по тому хай поставлять його перед ним. Пішли волхви до князя й кажуть йому: "Кличе тебе великий цар!" І взявши його, повели, пішов за ним, як за паном своїм, боярин його Теодор. Коли ж дійшли місця, де був вогонь розпалений з обох боків, а посередині шлях приготований, яким крізьно ходили численні [князі], то тим-ото шляхом і князя Михайла хотіли вести. Тоді князь рече: "Не подобає християнину крізь вогонь іти, його ж бо нечестиві мають за бога, я ж християнин є: не піду я крізь вогонь і не поклонюся тваринам, а Творцю поклонюся, Отцю, і Сину, і Святому Духу, що є єдиний у Тройці Бог, неба й землі Творитель". Ці слова волхви та жерці почули і наповнилися сорому та ярості, полишили його та й побігли звістити цареві. В той час до святого князя Михайла приступили інші руські князі, що з ним прийшли на поклоніння цареві, серед них був князь Борис Ростовський; ті ж бо, жаліючи його й страждаючи нутром за нього, за одно й боючись і на себе гніву царського, радили Михайлові, щоб сотворив волю цареву: "Хай не погинемо, — казали, — і ми з тобою, можеш позірно вчинити звелене й поклонитися вогню та сонцю, аби тільки збавитися царевої ярості й лютої смерті. Коли ж із миром повернешся додому, чини як хочеш, не спитає Бог і не прогнівиться на тебе за це, адже неволею те чиниш. Якщо ж таке за гріх від духівника буде тобі поставлено, то ми всі твоє покаяння на себе візьмемо, тільки послухай нас і пройди крізь вогонь та й поклонися богам татарським, щоб і себе, і нас од гніву царського і від гіркої смерті увільнив, багато ж добра землі своїй здобудеш", — це вони говорили святому з великими слізьми. Блаженний-бо боярин Теодор, слухаючи їхніх слів, був у печалі великій, — боявся, аби не пристав князь його на раду їхню і не відпав од віри. І приступивши до нього, почав згадувати обітниці його й слова духівника, кажучи: "Згадай, благочестивий княже, як обіцявся ти Христу покласти за нього душу свою. Спом'яни слова євангельські, якими нас духовний отець навчав: "Хто хоче душу свою, — рече, — спасти, той погубить її, хто ж за мене та за Євангеліє погубить душу свою, той спасе її". І знову-таки: "Яка користь людині, що здобуде весь світ, але душу свою занапастить? Або що дасть людина взамін за душу свою?"г. І знову-таки: 'Кожного, хто мене визнає перед людьми, того перед Отцем моїм, що на небесах визнаю й я. Хто ж мене відцурається перед людьми, того і я відцураюся перед Отцем моїм, що на небесах". Князь же Михайло ці слова від боярина свого солодко вислухав, і запалав ревністю до Бога, й весело чекав мучення, готовий померти за Життєдавця Христа. Князь же Борис, якого раніше згадали, з іншими молив його старанно, щоб сотворив він волю цареву. Він же до них мовив: "Не хочу словом християнин іменуватися, а діла поганих чинити". І відкинув від себе меча свого, кинув його до них, кажучи: "Прийміть славу світу цього, я ж її не хочу".

По тому прийшов від царя присланий один вельможа, чином стольник, на ім'я Єлдега, той святому князю Михайлові царські звістив слова, кажучи: "Цар великий каже тобі таке: пощо повеління мого не слухаєш й богам моїм не поклоняєшся? Це нині двоє лежить перед тобою: життя і смерть — вибери собі з двох одне. Коли повеління моє учиниш і крізь вогонь пройдеш, і богам моїм поклонишся, то живий будеш і велику від мене благодать знайдеш і княжінню своєму паном будеш. Коли ж не послухаєшся мене і богам моїм не поклонишся, то лихою смертю помреш". Святий же Михайло, ті слова, від Єлдеги мовлені, вислухавши, не застрашився нітрохи, але дерзновенно відповів, кажучи: "Скажи царю, так мовить тобі Михайло-князь, раб Христовий: оскільки тобі, царю, вручене є від Бога царство і слава світу цього і нас за гріхи наші правиця Вишнього покорила твоїй владі, то маємо ми тобі як цареві кланятися і належну честь твоєму царству віддавати, а щоб Христа відкинутися і богам твоїм поклонятися, того небуде, не є бо вони богами, а творені [людьми], у нас-бо Писання пророчі кажуть так: "Боги, що неба і землі не сотворили, нехай погинуть". Що є безумніше того, щоб відкинути Творця і поклонитися твореному?" Єлдега ж рече: "Зваблюєшся, Михайле, називаючи сонце творінням. Скажи-но мені: хто зійде на безмірну висоту оту небесну і створить таке велике світило, що освітлює весь усесвіт?" Святий же відповідає: "Коли хочеш послухати, я відповім тобі: хто сотворив сонце і все видиме й невидиме? Бог безначальний та невидимий і Його Єдинородний син, Господь наш Ісус Христос, і той також не створений, ні початку, ані кінця не має, так само й Дух Святий, — трискладене Божество, один же Бог, той створив небо і землю, і сонце, якому ви кланяєтеся, і місяць, і зорі, так само й море, і сушу, і найпершу людину Адама і дав йому все на службу. Закон же людям поклав: хай не кланятиметься нічому створеному ані на землі долі, ані на небесах угорі, але єдиному Богу, що все створив, хай кланяється. А що обіцяє мені цар княжіння та славу світу цього, то про це не дбаю, бо і сам цар тимчасовий є і тимчасове дає мені царювання, його ж я не потребую — покладаюся-бо на Бога мого, в нього ж вірую, що дасть мені царство вічне, яке ніколи не матиме кінця". Єлдега ж рече: "Коли в цьому своєму непокоренні, Михайле,