Читати книгу - "Я обираю бути твоєю, Ольга Островська"

А за дверима я бачу вузькі сходи, що ведуть униз.

− Ризикуючи руками, все ж таки пропоную вам триматися за мій лікоть, − вимовляє мій супутник, підставляючи мені цей самий лікоть.

− Ви про відірвані руки теж чули? – морщусь я, все ж таки приймаючи допомогу. Сходи досить круті й зламати собі шию, або ще щось важливе мені аж ніяк не хочеться.

− Ні, але досить добре знаю свого адаміра, − хмикає Фалькар, допомагаючи мені спускатися.

− Вам нічого не буде за те, що ви мене привели й... торкалися? – тепер я вже починаю по-справжньому переживати, що Рок своєму начальнику служби безпеки справді щось відірве, як і обіцяв. Але ж зробленого не повернеш. Я вже тут. 

– Це вже від вас залежить, сьєро, – отримую іронічну відповідь. − Угамувати ревнощі куарда не так вже й складно. Просто дайте своєму чоловікові те, що йому найбільше потрібно.

І от чому у мене таке почуття, що він зараз не про енергію каже? Але подумати про це я не встигаю, тому що ми опиняємось біля ще одних дверей, Фалькар їх теж відчиняє, і звідти нам в обличччя дмухає енергією такої потужності, що мені ледь вдається встояти на ногах.

− Ви впевнені, що хочете туди? − занепокоєно перепитує в мене мій провожатий. − Ще не пізно повернутися.

− Упевнена, − моя відповідь звучить твердо, тому що я кожною клітиною свого єства вже відчуваю присутність Рока. Його енергія танцює навколо мене, пестить ніжно шкіру, запалює нервові закінчення, кличе.

– Добре, тоді йдіть. Мені далі ходу немає, − Фалькар шанобливо схиляє голову і, варто мені переступити поріг, зачиняє за мною двері.