Читати книгу - "Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)"

— Та найголовніше, — додав лорд, — зброя й обладунки мають так блищати, неначе сьогодні королівське військо на очах цілого світу виступає в найвеличніший похід!

Коли приготування були закінчені, люди Каспіана і невеликий загін Берна, напхом напхавшись у три шлюпки, узяли курс на Вузьку Гавань. Високо над головою Каспіана майорів королівський стяг; поруч із королем стояв його вірний сурмач.

Незабаром вони підійшли до пристані, й Каспіан побачив, що на ній зібралася юрба. «Для цього я й посилав сюди гінця з радісною звісткою, — сказав Берн. — Усі вони — наші друзі й доброчесні громадяни». І, як тільки Каспіан ступив на берег, люди замахали руками й закричали: «Нарнії — ура! Хай живе король!» Тієї ж миті з боку міста залунав веселий передзвін: посланець Берна попіклувався і про це. Тоді Каспіан наказав прапороносцю виступити вперед, а сурмачу грати, не шкодуючи сил, і військо закрокувало вулицею. Під ногами солдатів дрижала земля, і їхні обладунки так вигравали на вранішньому сонці, що містяни проти волі мружилися, моргали й утирали радісні сльози.

Спершу військо вітали лише ті, кого попередив нічний вісник; адже вони до цього готувалися і про все знали заздалегідь. Потім за солдатами причепилася босонога дітвора: ще б пак, не часто ж доводилося бачити такий парад! Згодом долучилися школярі, які не забули прихопити хлопавки, тарахтавки й торохтійки; вони так само обожнювали паради і до того ж відчували: що більше на вулицях ґвалту та гармидеру, то швидше сьогодні скасують уроки. А далі й бабусі висунули з вікон голови в очіпках та дружно здоровили короля — адже що порівняно з ним якийсь там губернатор?! А потім на вулиці вибігли молоденькі дівчатка: по-перше, вони ніколи не споглядали справжнього короля, а по-друге, у сяянні шоломів і кольчуг Каспіан, Дрініан і всі решта видалися їм казковими красенями. А за дівчатами похопилися й парубки, аби довідатися, на що це там видивляються їхні дівчата. Тож, коли Каспіан добувся воріт палацу, усе місто вирувало й бурлило, як чайник на грубці. Урешті-решт, цей шум почув сам Бельмес, який сидів за столом у палаці та, як завжди, висмоктував із пальця усілякі укази та накази, формуляри та циркуляри, розпорядження та веління.

Тоді нарнійський сурмач що було сил дмухнув у свою сурму й закричав:

— Відчиніть ворота їх величності королю Нарнії! Король Каспіан із візитом до свого вірнопідданого намісника, губернатора Самотніх островів!!!

У ті часи на островах усе звикли робити ліниво, на галай-балай та абияк, тому перед Каспіаном не розчахнулися ворота, а лише трохи прочинилася скрипуча хвірточка. Із неї визирнув сонний скуйовджений стражник у старому заяложеному нічному каптурі замість шолома та з іржавою пікою в руці. Він сіпнувся і заморгав, побачивши блискучі обладунки, а потім, позіхаючи в кулак, прошамкотів крізь діру в зубі:

— Штороннім вхід шуворо заборонено. У їх… е-е-ехх… губернаторштва прийом лишень по шуботам, ж дев’яти до дешяти. Милошті… е-ехе-хе… прошимо… у шуботу!

— Геть каптур перед королем! — гримнув лорд Берн і так гепнув стражника по плечу, що каптур злетів і сам.

— Що це жначить? — почав дратуватися стражник, але ніхто його вже не слухав.

Двоє солдатів Каспіана ступили у хвіртку й, насилу подужавши іржаві засуви, широко розчахнули обидві ворітниці брами. Король та його військо зараз же увійшли у двір. Там без діла тинялися декілька губернаторських стражників; почувши шум, решта їхніх товаришів юрмою висипали з дверей харчівні, поквапом витираючи рукавами губи. І хоча їхні кольчуги та шоломи давно просилися на сміття, самі стражники, вочевидь, на здоров’я не нарікали й могли, чого доброго, дати відсіч. Момент був визначальний, і Каспіан вирішив діяти, поки вони не розібралися що до чого.

— Де начальник сторожі? — запитав він.

— Здається, це я, якщо мені не зраджує пам’ять, — відповів тендітний молодик без обладунку, але в тонкій сорочці з мереживами. Ні меча, ні шпаги у нього не було, а в руці він тримав квіточку.

— Ми бажаємо, — сказав Каспіан, — щоб візит нашої королівської особи на архіпелаг Самотніх островів наповнив серця наших громадян не сум’яттям і переполохом, а радістю. Інакше ми знайшли б що сказати з приводу зброї та обладунків ваших воїнів. Та ми вас пробачаємо. Накажіть викотити барильце вина: нехай стражники піднесуть чарки за наше здоров’я. Однак завтра ополудні вони повинні вишикуватися і мати вигляд справжніх вояків, а не мандрівних комедіантів. Подбайте про це, якщо не хочете випробувати наш королівський гнів!

Безжурне чоло капітана стражників прорізала страждальницька зморшка. Тут Берн вигукнув: «Ура королю!» Солдати, які, хоч не все второпали, про барильце вина розчули дуже добре, грянули тричі «ура-а-а!»

Каспіан наказав більшості своїх воїнів залишитися у дворі, а сам у товаристві Дрініана, Берна і чотирьох матросів пройшов до зали прийомів.

Біля дальньої стіни в оточенні кількох секретарів сидів за столом його мудрійшість губернатор Самотніх островів. Бельмес був сухорлявим дідуганом із колись розкішною, а тепер досить-таки поріділою та посивілою кучмою. Він зміряв тих, хто ввійшов, відсутнім поглядом, потім утнувся носом у свої папери й звично прогугнявив: «Прийом щосуботи, з дев’ятої до десятої».

Каспіан кивнув Берну й відійшов убік. Берн і Дрініан зробили крок уперед, схопили стіл з обох країв, підняли його та шпурнули в куток. Стіл покотився сторчака, і з нього навсібіч полетіли папери, печатки, промокашки, теки, ручки й каламарі. Тоді Берн і Дрініан дбайливо витягнули губернатора з крісла й поставили на ноги, розвернувши обличчям у той бік, де він щойно солідно сидів. За мить Каспіан зайняв його місце й поклав собі на коліна оголений меч.

— Ваша світлосте, — сказав він, наводячи оком на Бельмеса. — Ви зустрічаєте нас менш гостинно, ніж ми на те сподівалися. Ми — король Нарнії.

— А де це написано? — не змигнувши оком спитав губернатор. — Я не одержав аніяких повідомлень. Ваші дії вважаю незаконними. Згодний розглянути письмові заяви…

— Ми завітали, щоб перевірити вашу роботу, — продовжував Каспіан. — Вам доведеться надати пояснення з двох питань. Перше: ми не знайшли жодних записів про те, що острови сплатили нарнійській короні належну данину хоча б один раз за останні сто п’ятдесят років.

— Пропоную розглянути це питання на наступному щомісячному засіданні ради, — перебив Бельмес. — Якщо пропозицію буде прийнято, ми створимо спеціальну комісію, яка підготує доповідь про фінансовий стан до першого засідання в наступному фінансовому році.

— А в наших законах, до речі, чорним по білому написано, — казав далі Каспіан, не звертаючи уваги на слова Бельмеса, — що у випадку несплати