Читати книгу - "Барсику, де мій заєць?, Тіна Вітовт"

Батьки нас свердлили невдоволеними поглядами. От готовий посперечатися, вони планували ще не один раз використовувати нас, задля своїх нових "домовленостей". І зовсім не факт, що наступного разу нас це так потішить, як у даному випадку.

- Все то добре, але тобі потрібно буде мати когось, хто допоможе у підкоренні дружини, - спробував переконати мене майбутній тесть, - у моєї дочки не простий характер. А я вже можу тобі допомогти.

Ліза на ці слова презирливо фиркнула. Ну що ж, не даремно, мені також не подобається таке ставлення.

- Жінку не підкоряти потрібно, а розуміти та поважати, - спробував пояснити, здавалося дорослий чоловік, дітей нажив, а елементарних речей не розуміє. - А ще додайте кохання до усього - жінка буде сама прагнути підтримати подібні стосунки.

- Ти ще молодий, не все розумієш, - не вгамовувався мій опонент, - не покажеш, хто в домі хазяїн - не будуть з тобою рахуватися.

Тепер не втрималася і фиркнула мати Лізи, що до цього часу сиділа так тихенько, ніби її тут і немає.

- Я вважаю, що жінки самі можуть вирішувати, як себе вести, - заперечив я, - а сімейне життя - це не змагання з визначення - хто головний в домі.

- Не будь таким самовпевненим, поживеш моє - побачиш... - повчав, як недолуге кошеня, майбутній тесть.

- Коханий, - з натиском промовила майбутня теща, не втрималася певно. Хоча, хто знає її таємничу натуру. - Наш майбутній зять, хоч і молодий, але краще знає і розуміє, що потрібно жінці. Не варто хизуватися тим, у чому сам мало досяг.

Її чоловік, явно, не очікував подібних слів, зі сторони своєї благовірної, тепер втратив щелепу і дар мовлення. Тільки і лупалками своїми блимав на дружину, наче вперше її побачив.

- Я нічого проти ваших вимог, діти, не маю, - вирішив розбавити напругу мій батько, - і готовий до магічного підтвердження своїх слів.

- Але ж як?... -  зробила спробу заперечити мати, але батько її обірвав.

- Діти праві - їм потрібна свобода від нас. Нехай будують своє життя самі, а ми допоможемо, якщо попросять.

Вкінці підморгнув мені по змовницьки.

Те, що батько виступив на нашій стороні - потішило мою душу. Все ж таки, не даремно, ми з ним завжди краще ладнали, ніж із матінкою.

Скрипнувши зубами від невдоволення - погодився і майбутній тесть. Що на рахунок тещи, так вона віддала перевагу нашим рішенням, одним зверненням до свого чоловіка. А більшого і не потрібно було, здавалося, кілька слів - а який ефект вчинили.

Не відкидаючи на потім, взялися усе доводити до ладу.

Додали ще кілька своїх побажань, щодо взаємодії з родичами. Вони трішки повпиралися, задля вигляду більше, ніж мали суттєво щось проти.

Також, батьки внесли кілька своїх пропозицій. Обміркувавши над усіма "за" та "проти", все ж таки, дійшли згоди, навіть пішли на компроміс у деяких питаннях.

Загалом, уклали договір зі своїми ж батьками. Як не смішно б це виглядало зі сторони.

Та це наше життя - ми його живемо. Це наш досвід. Наші перемоги та помилки. Ми маємо право на все це. А саме головне, в своєму праві - робити вибір.

Коли всі формальності були узгоджені. Усі магічні нюанси проведені. Можна і насолодитися здивованими обличчями батьків.

Не все ж ним потішатися над нами. Ми також можемо робити непедбачувані ходи.

Задоволено виблискуючи усмішкою, відтягнув рукава светра по ліктя. Поклав руку з браслетом на стіл, так щоб огляд був краще.

Мало що, може хтось не добачає.

Ліза відзеркалила мої дії. Прийняла аналогічне положення.

Тепер усі чітко могли розгледіти, що наші браслети - парні. Магічна в'язь - однакова.

Северин задоволено шкірився. Він єдиний з присутніх, знав усі наші приховані козирі.

- Оце ти видав, брате... - присвиснув Мирослав, забувши про всі формальності етикету. - Це ж треба було! Так обвести навколо пальця найкращих дипломатів країни...