Читати книгу - "У пошуках проклятої королеви, Ляна Аракелян"

– Щасливо залишатися, – попрощалися ми.

Ми поквапливо покинули Смологорськ. Минаючи знайому галявину, побачили кружляння воронів над трупами розбійників. Найсміливіші вже викльовували очі найманців.

– Богрісе, – озирнувся Діерг, – зможеш їх упокоїти? Інакше ґави розтягнуть. Та й нам зайві проблеми не потрібні.

Гріс кивнув, вийняв із кишені мішечок з алмазним пилом і витрусив із нього буквально дрібку порошку. Він підійшов до кожного розбійника і, немов посолив їх, висипаючи пил. Окреслив себе колом і став у центрі, розкинувши руки.

– Відійдіть далі, – попросив Богріс перед ритуалом.

Ми слухняно відійшли на пристойну відстань. Гріс нахилив голову і щось забурмотів. Нічого не відбувалося. Бурмотіння посилилося і тут я помітила, що земля під одним із розбійників ворушиться. Богріс подивився вгору, з його пальців зірвалися чорні іскри й увійшли під землю, підриваючи її, немов там орудував величезний кріт. З-під землі вийшло... ні, видерлося чудовисько. Глиняного кольору, на товстих кривих ногах, голова, вросла в плечі, руки до землі. Йде і долонями землю загрібає. Та розтікається під ними немов вода.

– Чого кликав? – голосно запитало чудовисько й шумно втягнуло в себе повітря.

Ворони, каркаючи, злетіли чорною хмарою в небо і закружляли над галявиною.

– У мене для тебе три подарунки, Могильнику! – з лівої руки Гріса зірвалися три чорні іскри і вдарили в тіла розбійників.

– Три чи шість?

Я здригнулася, але на плече лягла рука Скріраніеля і злегка стиснула його.

– Цить! – почулося над вухом.

– Три, – твердо сказав Гріс.

– Що віддаси за тих трьох, що за моєю спиною?

Гріс забарився, а потім подивився на чудовисько:

– Намистину болотниці.

Тепер мовчав Могильник. Тишу розрізало тільки каркання вороння.

– Гаразд, давай намистину, заберу такі щедрі подарунки, – здається чудовисько реготало.

Богріс зняв із нитки блакитну намистину й кинув Могильнику. Той зловив її долонею-ковшем. Могильник рушив до одного розбійника, схопив його за ногу, потягнув до другого, зробив із ним те саме. Потім із двома трупами підійшов до третього. Скинув їх у купу, а сам стрибнув зверху. Вмить земля розступилася і чудовисько разом із трупами зникло під землею. А на тому місці зімкнулася трава, наче нікого й не було.

На душі стало легше. Гріс ще щось пробурмотів. Ворони, які не отримали вечері, покружляли ще трохи й потягнулися на захід. Гріс, похитуючись, підійшов до нас. Рані зняв із себе амулет-накопичувач у вигляді півмісяця і повісив на шию Богріса, миттю активувавши його. Гріс вдячно кивнув. На щастя, повернулися до табору без пригод.