Читати книгу - "Чорнильне серце"

— А молодих? — Питаючи, Меґі не дивилася ні на Даріуса, ні на Феноліо. — Чи доводилося тобі вичитувати молодих жінок?

— Ох, краще не нагадуй! — Даріус зітхнув. — Це було того самого дня, коли я вичитав Мортолу. Каприкорн оселився тоді трохи далі на північ, в одній покинутій, напіврозваленій садибі в горах. Дівчат в околицях майже не було. Я мешкав неподалік, у своєї сестри. Працював учителем, а на дозвіллі іноді читав уголос — у бібліотеках, у школах, на дитячих святах, а теплими літніми вечорами навіть де-небудь на майдані чи в кав'ярні. Читати вголос я дуже любив… — Він перевів погляд на вікно, так наче звідти можна було зазирнути в ті щасливі, давно проминулі дні. — Баста звернув увагу на мене на якомусь сільському святі, де я також читав уголос — здається, то був «Доктор Дулітл». І раптом з’явився отой птах! Коли я повертався додому, Баста схопив мене за шкірку, мов бездомного собаку, і привів до Каприкорна. Спершу я мав вичитувати йому золото, як і твій батько. — Він невесело всміхнувся до Меґі. — Потім довелося вивести йому з книжки Мортолу, а тоді він наказав вичитувати служниць. Ох, це був просто жах! — Тремтячими пальцями Даріус посунув свої окуляри на чоло. — Мені було так страшно! Хіба за таких умов добре прочитаєш?! Я мав право робити три спроби. Ох, мені було їх так шкода, я навіть не можу про це говорити! — Він затулив обличчя кістлявими, як у старого діда, руками.

Меґі здалося, що Даріус схлипує, і хвилю вона вагалася, перше ніж ставити ще одне запитання. Та зрештою таки запитала:

— А ту служницю, яку вони називають Резою… — Здавалося, серце ось-ось вискочить їй з грудей. — Її ти теж вичитав?

Даріус відвів долоні від обличчя.

— Так, вона вийшла з книжки випадково, там навіть не стояло її ім'я. Каприкорн вимагав, власне, якусь іншу жінку, а натомість перед нами раптом постала Реза, і я спершу подумав був: «Ну, цього разу в мене все вийшло як слід!» Вона була така вродлива: золотисті коси, в очах смуток… Але потім ми завважили, що вона не вміє розмовляти. Каприкорнові до цього було, звісно, байдуже, мені навіть здається, йому подобалося… — Даріус довго шукав щось у кишенях штанів і нарешті дістав зім’яту носову хустинку. — Колись у мене й справді краще виходило! — проказав, важко сопучи, він. — Але оцей постійний страх… Можна?

Невесело всміхнувшись, він узяв з кошика ще одну абрикосу й надкусив її. Потому втер рукавом губи, прокашлявся й звів погляд на Меґі. Його очі за товстими скельцями окулярів здавалися навдивовижу великими.

— На цьому… е-е… святі, яке замислив Каприкорн, — провадив він, опустивши погляд і збентежено водячи пальцем по краю стола, — тобі, як ти вже, мабуть, і знаєш, доведеться читати вголос із «Чорнильного серця». Книжка до останньої хвилини зберігатиметься в надійному місці. Де саме — знає лише Каприкорн. Тому ти побачиш її вже на самому… гм… дійстві. А щоб іще раз випробувати твої здібності, ми маємо почитати, як того хоче Каприкорн, іншу книжку. На щастя, в цьому селі лишилося ще кілька книжок, не багато, правда, але мені доручено принаймні вибрати котрусь із них. — Він знов підвів голову й нишком усміхнувся до Меґі. — На щастя, цього разу мені не довелося шукати там золота чи чогось такого. Каприкорн просто хоче переконатись у твоєму вмінні, тож я… — він посунув до неї через стіл невеличку книжечку, — вибрав ось цю.

Меґі схилилася над книжечкою й прочитала:

— «Ганс Крістіан Андерсен. Казки». — Потому підвела очі на Даріуса. — Це дуже гарні казки.

— Так! — видихнув він. — Невеселі, але дуже, дуже гарні. — Він простяг руку через стіл і розгорнув книжку перед Меґі в тому місці, де пожовклі сторінки були закладені довгими травинками. — Спершу мій вибір упав на свою улюблену казку — про соловейка. Ти її, мабуть, знаєш?

Меґі кивнула головою.

— Атож. Але феї, яку ти вичитала вчора, так погано сидіти в горняті, куди її посадив Баста… — провадив Даріус. — Отож я й подумав: може, краще спробувати з олов’яним солдатиком?

Олов’яний солдатик… Меґі мовчала. Хоробрий олов’яний солдатик у паперовому кораблику… Вона уявила собі, як він раптом постане біля кошика з фруктами.

— Ні! — мовила вона. — Ні! Я вже сказала Каприкорнові. Нічого я йому не вичитуватиму, анічогісінько! Навіть для проби. Просто перекажи йому, що в мене вже нічого не виходить. Що я й намагалась, але з книжки нічого не з'явилося.

Даріус співчутливо подивився на неї й промовив:

— Я залюбки так йому й сказав би! Їй-бо. Але ота Сорока… — Він затулив собі долонею рота, немовби його застукали зненацька. — Ох, вибачаюсь, я хотів сказати, звичайно, економка, пані Мортола… Читати тобі доведеться перед нею. Я лише вибрав текст.

Сорока… В уяві Меґі відразу виросла її постать, оті пташині очиці… «А що, як я прикушу собі язика? — подумала дівчинка. — Боляче-боляче?» Кілька разів вона вже ненароком робила це, а одного разу язик так розпух, що вони з Мо два дні спілкувалися лише на мигах. Шукаючи підтримки, Меґі звела очі на Феноліо.

— Погоджуйся! — сказав він на її подив. — Читай перед старою, але постав одну умову: щоб олов’яного солдатика лишили тобі. Розкажи їй яку-небудь баєчку! Буцімто смертельно нудьгуєш і хочеш із ним погратися. А тоді ще зажадай кілька аркушів паперу й олівця. Скажи, нібито хочеш помалювати. Зрозуміла? Якщо вона на це згодиться, то далі побачимо.

Меґі нічого не зрозуміла, та не встигла вона поцікавитися, що Феноліо збирався робити, як двері відчинились і до кімнати ввійшла Сорока.

Даріус, побачивши її, так поквапно підхопився на ноги, що скинув зі столу тарілку Меґі.

— Ой, вибач, будь ласка, вибач! — пробурмотів, затинаючись, він, збираючи кістлявими пальцями на підлозі скалки. Останньою він так глибоко врізав собі великого пальця, що на дерев’яну долівку закрапала кров.

— Та вставай уже, йолопе! — гримнула на нього Мортола. — Чи показав ти їй книжку, з якої вона має читати?

Даріус мовчки кивнув головою, скрушно поглядаючи на врізаного пальця.

— Тоді вшивайся! Можеш допомогти жінкам на кухні. Там треба патрати курей.

Даріус з огидою скривив міну, проте вклонився і зник за дверима, встигнувши ще кинути на Меґі співчутливий погляд.

— Гаразд! — мовила Сорока й нетерпляче кивнула головою дівчинці. — Читай. Та старайся мені!

І Меґі вичитала олов’яного солдатика. Враження було таке,