Читати книгу - "Чоловіки, що ненавидять жінок"

Завдання від Мікаеля Блумквіста вимагало діяти протилежним чином. Простіше кажучи, потрібно було ідентифікувати чотирьох людей, виходячи з надзвичайно мізерних даних про них. Крім того, ці люди жили кілька десятиліть тому, а отже, ні в якому комп’ютерному реєстрі їх, швидше за все, не було.

Спираючись на справу Ребеки Якобссон, Мікаель висунув припущення, що ці люди стали жертвами вбивці. Тобто вони повинні були значитися в різного роду нескінчених поліцейських розслідуваннях. Відомості про те, коли і де ці вбивства були скоєні, були відсутні, відомо лише, що трагедії сталися до 1966 року. Ситуація вимагала від Лісбет застосувати якісь абсолютно нові методи пошуку.

«І як же мені бути?» — замислилась вона, а потім увімкнула комп’ютер, зайшла на «www.google.com» і зробила запит на: (Магда) + (убивство).

Це був найпримітивніший з доступних варіантів пошуку, але, на свій подив, Лісбет відразу дістала непоганий результат. Перше ж посилання вказувало на програму передач «ТВ Вермланд»[50] з Карлстада, яка представляла уривок із серіалу «Вермландські вбивства», що демонструвався в 1999 році. Потім вона наткнулася на коротку анотацію в газеті «Вермландс фолькблад», у якій мовилося таке:

У серіалі «Вермландські вбивства» черга дійшла до Магди Лувіси Шьоберґ із Ранмутреська — жертви жахливого загадкового злочину, який кілька десятиліть тому завдав роботи поліції Карлстада. У квітні 1960 року сорокашестилітню дружину фермера Лувісу Шьоберґ знайшли жорстоко вбитою у власнім хліву. Журналіст Клас Гуннарс змальовує останні години її життя і марні пошуки вбивці. Свого часу ця смерть наробила багато галасу, і висловлювалася безліч версій відносно особи злочинця. У програмі виступить молодший родич жертви з розповіддю про те, як звинувачення зіпсувало його життя. О 20.00.

Кориснішу інформацію вона знайшла в статті «Справа Лувіси приголомшила весь край», опублікованій в журналі «Вермландскультур», матеріали якого пізніше повністю викладалися в Інтернеті. Тут в інтригуючій манері із захватом описувалося, як чоловік Лувіси Шьоберґ, лісоруб Хольгер Шьоберґ, повернувшись близько п’ятої години вечора з роботи, знайшов свою дружину мертвою. Над нею вчинили сексуальне насильство, завдали їй кілька ножових поранень, а потім убили, заколовши вилами. Вбивство сталося в хліву, але особливу увагу привернуло те, що вбивця, закінчивши свою справу, поставив тіло жертви на коліна в стійло і міцно прив’язав.

Пізніше виявилося, що одну з їхніх тварин, корову, було поранено ножем у шию.

Першим у вбивстві запідозрили чоловіка, але той зміг надати залізне алібі. Він з шостої ранку разом з колегами був на вирубці за сорок кілометрів від дому. А Лувіса Шьоберґ була ще точно жива о десятій годині, коли до неї заходила сусідка. Ніхто нічого не бачив і не чув; їхній хутір лежав приблизно за чотириста метрів од найближчих сусідів.

Переставши вважати чоловіка головним підозрюваним, поліцейські, що проводили розслідування, зосередили увагу на племінникові вбитої, юнакові двадцяти одного року від роду. Той неодноразово мав конфлікти з правосуддям, дуже потребував грошей і кілька разів позичав невеликі суми у своєї тітки. Алібі племінника було значно слабкіше, і він якийсь час просидів у в’язниці, доки його не випустили, що називається, за відсутністю доказів. У селі, проте, багато хто вважав винним саме його.

Поліція перевірила й кілька інших версій. Багато зусиль та уваги було віддано пошукам таємничого бродячого торговця, поміченого в цих місцях, а також чуткам про компанію «злодійкуватих циганів», що орудувала в околицях. Чому в такому разі вони вчинили жорстоке вбивство з сексуальним насильством, але так нічого й не вкрали, залишалося неясним.

У свій час під підозрінням був сусіда з села, холостяк, замолоду звинувачуваний у злочині гомосексуального характеру, — тоді гомосексуальність ще підлягала кримінальному покаранню — і який, згідно з багатьма висловлюваннями, мав славу «дивакуватого». Навіщо чоловікові, який вважався гомосексуалістом, було чинити статеве насильство над жінкою, ніхто такого питання собі не ставив. Але жодна з цих версій так і не посприяла затриманню кого-небудь або виголошенню обвинувального вироку.

Лісбет Саландер визнала зв’язок із списком з телефонної книжки Харієт Ванґер безперечним. Біблійна цитата з Третьої книги Мойсеєвої, розділ 20, вірш 16 говорила: «А жінка, що наблизиться до якої скотини, щоб лежати з нею, то заб'єш ту жінку та скотину ту, — будуть конче забиті вони, кров їхня на них».

Не могло бути випадковістю, що господиню хутора на ім’я Магда знайшли мертвою в хліву, поставленою в стійло і там прив’язаною.

Виникало питання, чому Харієт Ванґер записала ім’я Магда замість Лувіса, адже в побуті жертва користувалася тільки ним. Якби в анотації до серіалу не було наведено її повне ім’я, Лісбет навряд чи вийшла б на цей випадок.

Але, звичайно, найголовнішим залишалося питання, чи є зв’язок між убивством Ребеки в 1949 році, убивством Магди Лувіси в 1960-му і зникненням Харієт Ванґер у 1966-му. І звідки ж у такому разі Харієт Ванґер могла про ці справи дізнатися?

У компанії Бурмана Мікаель в суботу прогулявся Нуршьо, але результат виявився невтішним. До обіду вони відвідали п’ятьох колишніх працівників фабрики, які жили відносно недалеко: троє в центрі містечка, а двоє — на околиці, в Сьорбюн. Всі пригощали гостей кавою, вивчали фотографії і хитали головами.

Після легкого обіду вдома у Бурманів вони взяли машину, щоб зробити візити на дальшій відстані, і відвідали чотири селища в околицях Нуршьо, де жили колишні працівники деревообробної фабрики. У кожній оселі господарі тепло вітали Бурмана, але допомогти нічим не могли. Мікаель уже почав утрачати надію і думати, що вся поїздка до Нуршьо виявилася марною і цей слід веде у глухий кут.

Близько четвертої години Бурман привіз Мікаеля в околиці селища Нуршьоваллен, розташованого на північ від Нуршьо. Тут він зупинив машину біля хутора з типовим для Вестерботтена темно-червоним будинком і відрекомендував гостя Хеннінґові Форсману, колишньому майстрові столярного цеху.

— Та це ж син Ассара Бреннлунда, — сказав Хеннінґ Форсман, як тільки Мікаель показав йому фотографію.

Нарешті успіх!

— Он як, Ассарів синок? — сказав Бурман. І, звертаючись до Мікаеля, додав: — Він був закупником.

— Де я можу його побачити?

— Хлопця? Ну, для цього вам доведеться взятися до розкопок. Його звали Гуннаром, і він працював на фірму «Буліден». У середині сімдесятих років він загинув під час вибуху.

От чорт!

— Але дружина його жива, оця ось, що на знімку. Її звуть Мілдред, і вона живе в Б’юрселе.

— Що таке Б’юрселе?

— Треба проїхати трохи більше десяти кілометрів дорогою на Бастутреск. Вона живе у довгастій червоній хаті, по