Читати книгу - "Тінь перемоги"

Настільки ж зворушливо сентиментальним і був і Жуков Георгій Костянтинович. Коли справа стосувалася власної кар'єри, великий стратег був не просто сентиментальним, він був плаксиво-слинявим. І це ріднить Жукова з Гіммлером. Правда, була й відмінність. Коли справа стосувалася долі бойових товаришів, з якими Жуков пройшов війну, сентиментальність змінювалася грізною величчю. Жуков не падав у непритомність, коли рвав погони і лампаси з бойових генералів і адміралів, коли рубав шашкою російських селян у Тамбовській губернії, коли спалював села і топив заручників у болотах, коли підписував накази про масові розстріли і депортації десятків мільйонів людей.

Нас запевняють, що сила волі і садизм це те ж саме. Ось, кажуть, подивіться на Жукова: як голосно він умів кричати! Яким добірним матом крив! З яким смаком морди бив підлеглим. Ось де сила волі!

Можливо, це все і є свідчення сили волі. Але подивіться на Сталіна. Він ні на кого не кричав. Він нікому не хамив. Але й плачу його ніхто не бачив. Ось це сила.

Жуков розвів навколо себе надто вже багато лайна.

Повернемося до тих, хто у важку хвилину Жукова не покинув.

Як ми пам'ятаємо, на дачі у невтішного плакси полководця новий 1947 рік зустрічали генерал-лейтенант Тєлєгін з дружиною. Трохи пізніше з'явився генерал-лейтенант Крюков з дружиною Лідією Русланової.

Почнемо з Тєлєгіна Костянтина Федоровича. На війні він був членом Військової ради 1-го Білоруського фронту, потім - Групи радянських окупаційних військ у Німеччині. Щоб було ясніше: член військової ради - це політичний комісар, який приставлений до командувача армії, військового округу, флоту чи фронту, щоб стежити за його поведінкою і доповідати куди слід про прийняті командувачем рішення. В даному випадку командувачем був Жуков, а Тєлєгін був над ним наглядачем по лінії комуністичної партії. Сталося неймовірне: командувач і наглядач здружилися. Жили душа в душу. І все було чудово, але наглядач попався.

Попався генерал-лейтенант Тєлєгін на сущих дрібницях. На дрібниці. Гнав він з окупованої Німеччини в Радянський Союз ешелон з якимсь добром. Родом Костянтин Тєлєгін був з міста Татарськ Новосибірської області. Ось туди ешелон і гнав. Ешелон перехопили. На слідстві бравий генерал пояснив: не собі - землякам, земляки попросили, не міг відмовити. І ще пояснення: прокляті гітлерівці напали на нашу улюблену Батьківщину, розорили її, тепер треба відновлювати.

Тєлєгін розсудив так: якщо скажу, що для себе, вважатимуть мародерством. А якщо скажу, для земляків, то це буде пом'якшувальною обставиною.

Зрозуміло, кожен тягнув з Німеччини, скільки міг: валізами, мішками, ящиками. Хто рангом старший - возами, машинами, літаками, вагонами. Однак не було дозволу вивозити ешелонами.

Ешелонами з Німеччини гнали багато чого. Але тільки централізованим порядком, і тільки на користь держави. І ще: був наказ Сталіна вивозити державне трофейне майно тільки в ті райони Радянського Союзу, які постраждали від війни й окупації. Новосибірська область в розряді постраждалих від війни й окупації не значилася.

Костянтин Тєлєгін порушив накази і розпорядження Сталіна відразу за всіма пунктами. За це був заарештований, розжалуваний, судимий. Термін йому відписали важкий - 25 років. У «Військово-історичному журналі» (1989 № 6) про цей випадок була поміщена велика стаття «Ешелон довжиною у чверть століття». Сенс статті: от гади, сталінські! Ні за що людину посадили! За таку-от дрібницю, і в тюрму! Може, генерал Тєлєгін крав трофейне майно ешелонами, але ж це не доведено! Попався ж він не на багатьох ешелонах, а всього лише на одному! Нелюди сталінські не пошкодували людини! Всього лише за один вкрадений ешелон 25 років дали!

Правда, у статті про нещасного генерала повідомляється побіжно, що, крім того ешелону «для земляків», він урвав трохи трофейного майно ще й для себе. При обшуку у нього знайшли «велику кількість цінностей», у тому числі «понад 16 кілограмів виробів із срібла, 218 відрізів вовняних і шовкових тканин, 21 мисливську рушницю, багато антикварних виробів з порцеляни і фаянсу, хутра, гобелени роботи французьких і фламандських майстрів XVII і XVIII століть та інші дорогі речі.»

Тут слід згадати свідчення на допиті генерал-майора Сіднєва. Він теж захоплено колекціонував гобелени тих же самих майстрів, з тих самих століть. Чи не з одного сховища товариші генерали ті гобелени витягували і по-братськи ділили? І ще: генерал-майор Сіднєв розповідав на допиті, що не прості мисливські рушниці товариші генерали збирали у свої колекції, а знайшов генерал армії Сєров старого Зауера, власника всесвітньо знаменитого заводу, і ось на тому заводі для товаришів переможців в індивідуальному порядку виготовляли рушниці з особливою обробкою.

У генерал-лейтенанта Тєлєгіна крім тих гобеленів і рушниць при обшуку знайшли ще багато всього.

Крав генерал-лейтенант Тєлєгін так багато, що діяння його стали як би еталоном, точкою відліку. Коли треба було чиїсь злочини з чимось співставити і порівняти, то порівнювали з Тєлєгіном. Про когось слідчі з повагою говорили: крав майже як Тєлєгін!

І коли справа дійшла до Жукова, розмах його злодійства і непомірну жуковську жадібність порівняли саме з крадіжками і жадібністю Тєлєгіна. Жукову було наказано писати пояснення. Справу з розслідування злочинної діяльності Жукова вів секретар ЦК Жданов Андрій Олександрович. Пояснювальна записка