Читати книгу - "Сини змієногої богині"

Від гирла Істра на заході і до Танаїса на сході на берегах приморської частини Скіфії виникли Істрія, Тіра, Никоній, Одесс, Ольвія, Офіусса, Керкінітида, Пантикапей, Феодосія… Від Візантія на Боспорі і до Істра в Північному Причорномор’ї виникли Салмидеса, Аполлонія, Месембрія, Каллатис, Томи. Але вже у IV столітті нашої ери (вже нашої ери!) майже всі античні міста, колись велелюдні, гамірні, де цікавились мистецтвом, театром, де творилася філософія, література Північного Причорномор’я, «припинили своє існування, були забуті і поступово перетворилися в руїни, – писатиме історик. – Античний світ Причорномор’я пішов у минуле і був забутий на віки».

В славетну Ольвію, що в перекладі з грецької означає щаслива і яка стояла на березі Гіпаніса, власне, його Лиману, грецький історик Геродот, син Лікса родом з Галікарнаса, прибув року 450-го до нашої ери на борту торгової трієри, що привезла в своїх трюмах, як і завжди возила, тканини, прянощі, вино у великих амфорах, золоті та срібні прикраси, посуд тощо. Назад, у материкову Грецію вона повезе те, що завжди возила – золотий скіфський хліб, шкіру, сіль, мед, віск, рибу і, звичайно ж, рабів, рабів, рабів… А втім, що везти додому, то справа і клопіт купців, а Геродот збирався побути в Ольвії декілька місяців, об’їздити бодай найближчі до Понта скіфські краї, познайомитися з синами змієногої богині, як самі себе в урочистих випадках величали скіфи, з їхнім життям, звичаями, історією – хто вони, звідки взялися і чого хочуть. Він був переконаний, і це стало його кредо: всі народи чудові в якому-небудь відношенні, всі зв’язані між собою спільними долями та інтересами, і греки, і взагалі всі люди є творцями єдиної людської культури.

Це був міцний, натоптуватий, кругловидий бородань з приємним виразом обличчя і особливо очей та усмішкою, що налаштовувала співрозмовника на відвертість і щирість, до всього цікавий чоловік. Він багато знав, але мав невичерпну жадобу знати ще більше, тож і розпитував всіх і кожного уважно вислуховував. Він знав, здається, все, але все одно слухав і тих, хто нічого не знав – бо й у таких щось для себе знаходив.

Мандрівки були для нього цілющим повітрям, без якого він не міг жити. Ще хлопчиком Геродот любив приходити в гавань рідного міста Галікарнас і спостерігати, як швартуються кораблі з найвіддаленіших країн Сходу і Заходу, тоді ж у нього виникло й міцніло бажання самому спізнати далекі й невідомі країни… Минуть роки, й палка дитяча мрія підлітка з Галікарнаса стане реальністю його життя.

Десять років мандруватиме він світом (455–445). Відпливши кораблем до фінікійського міста Тір, Геродот об’їздив величезні простори від Лівії до Вавилона, Ассирії і Екбатана. У Єгипті він пробув три місяці, потім – Мала Азія, Геллеспонт і Північне Причорномор’я, за ними будуть грецькі держави Балканського півострова і острови Егейського моря.

Повернувшись до Афін, які стануть йому другою батьківщиною, Геродот напише свою «Історію в дев’яти книгах».

У четвертій книзі розповість про Скіфію – скіфський логос – що стане основним джерелом історії нашої батьківщини, коли була Скіфія, та інших народів, які жили в Північному Причорномор’ї. Вже сучасники зарахують працю Геродота до найзнаменитіших творів історіографії. Згодом Цицерон удостоїть його звання «Батько історії».

Аристотель вважатиме Геродота найвидатнішим істориком – не стільки за наукові заслуги, але й за блискучий талант оповідача, майстра художньої прози, який зумів із найрізноманітніших матеріалів – власних спостережень, розвідок, легенд, міфів, історичних анекдотів, усних розповідей, документальних даних і т. п. створити яскравий і цілісний за своїм характером твір.

Живучи в Ольвії, Геродот зробив три мандрівки в Скіфію незнану, принаймні так вважається.

Перша – до скіфів-орачів – верхів’я Бугу. Місцеві скіфи (та інші землеробські племена, звані навзагал скіфами) возили хліб до Ольвії, неквапом скрипіли їхні вози із великими дерев’яними колесами, а назад поверталися з грецькими товарами. З однією з їхніх валок і поїхав Геродот до берегів Тірасу. В своїй «Історії» він згодом розповість, що бачив «могилу кіммерійських вождів» у степу, а на скелі біля Тіраса – «відбитки ноги Геракла», який залишив її, буцімто мандруючи тамтешніми краями. «Одна тільки річ, крім рік та обширу землі, варта уваги: скіфи показують на річці слід ноги Гераклової, відтиснутий на камені і схожий на слід людський, але завбільшки у два лікті». Як гадають дослідники, знаменитий слід Геракла – можливо, або витвір якогось майстра карбування на камені, або природи, – треба шукати на скелястих берегах Тіраса між теперішніми містами Хотин і Могилів-Подільський.

Другу подорож по Скіфії історик з Галікарнаса здійснив головною рікою Скіфії – грецькі купці піднімалися Борисфеном аж до великих порогів (або по теперішній Дніпропетровськ, або лише по Запоріжжя), куди прибули купці зі Скандинавії для менової торгівлі, Борисфен, за його ж словами, можна було порівняти хіба що з Нілом.

«Четверта ріка (Скіфії. – В. Ч.) – Борисфен, що після Істру є найбільшим, на нашу думку, він найбільш плодовитий, не лише між скіфськими ріками. Він має найкращі й найпридатніші для худоби пасовиська, він же має щонайбільше доброї риби. Вода з нього найприємніша для пиття; він пливе чистий між мутними. Над його берегами найкращі посіви; в місцях, де не сіяно, родить висока трава. У його гирлі нагромаджується сама по собі величезна кількість солі. У ньому водяться великі риби без костей для сушення, що звуться антакеї (рід осетрів) й багато іншого, гідного подиву. Аж до країни Геррос, що до неї сорок днів плавби, відома його течія, знаємо, що тече з півночі, а через які краї пливе у вищій течії – ніхто не скаже, мабуть, пливе через пустелю аж до країни скіфів-хліборобів, бо ці скіфи живуть над ним на просторі десятьох днів плавби».

Такі слова підібрати і так написати про Борисфен з чужих уст неможливо – Геродот особисто проплив Борисфеном до його порогів і лишився в захопленні від великої ріки скіфів.

А ось на