Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Полуничний сезон 📚 - Українською

Читати книгу - "Полуничний сезон"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Полуничний сезон" автора Микола Ярмолюк. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 93 94 95 ... 129
Перейти на сторінку:
займалися? Де ваші факти? Можете мовчати. Я дам відповідь: ви тільки й знаєте — блукати в сутінках, робити одну помилку за другою; то у вас підозра падає на одних п'яничок, то на других; то робимо обшуки, потім вибачаємося; то затримуємо людину і відпускаємо… І ось нарешті злочинець, вважайте, сам прийшов у наші руки. Повторюю: сам, бо вашої заслуги в тому нема. Замість того, щоб його взяти, ви починаєте плести казна-що. А плутанина в експерименті по відтворенню подій… Чи врахували ви такі фактори: переляк, знервованість, страх і таке інше? Ви свідомо заплющуєте очі на головне: у нього знайдено крадене, він сам у всьому зізнався. Ви, товаришу капітан, зволили якось зауважити — буцімто я чиню не так, як чинив товариш Кіндратенко. Можливо. Бо я не Кіндратенко, а Сидоренко. Сподіваюсь, ви мене зрозуміли? Отже, я наполягаю на арешті Геннадія Нужного. Я розмовляв із прокурором, він мене підтримує. Інша справа — пошукати його спільників. Хоча, якщо йти за поясненнями, матеріалами допиту — він міг обікрасти і сам.

— Я такої ж думки, — озвався Мамітько. — Пора закруглятися. А послухати вас, товаришу капітан, то все треба починати з нуля.

— Чому з нуля? — заперечив Турчин. — У нас є підозра, що Геннадій Нужний бере на себе чужу вину. Більше того, я навіть схильний до того, що він лише підставна фігура.

— Але факти де?

— Треба придивитися пильніше до Товкача.

— Ви придивляєтеся до нього із самого початку розслідування. І що з того?

— Ви забули про результати експертизи. На мішках і деяких крадених речах, вилучених у Пилипчука, знайдено залишки вапна, комбікормів і кормових додатків. А саме це перевозив перед крадіжками Товкач.

— А от залишків гною не знайдено, — докинув Яківчук. — Я відразу, після першого допиту, займався перевіркою деяких свідчень Нужного молодшого. Я обдивився той гній, де, якщо йому вірити, він переховував крадені речі брата. Купа гною і справді була зрушена, але, здається мені, всього за кілька годин перед тим, як я мав прийти. Я спитав Нужного старшого: чи, бува, не він там копався? Відказав: ага, копався. Перевіряв, може, брат у темряві не все вигріб, щось зосталося. Далі. Як ми вивчали місце події, я кілька разів оглядав той гпій, товариші Турчин і Сивокінь — також. І ніхто нічого тоді не помітив. А потім це зіткнення на відтворенні обстановки…

Чорні брови Сидоренка підплигнули.

— Чи не хочете ви сказати, що Нужний старший інсценував крадіжку у власному домі, а потім підмовив брата взяти вину на себе?

— Я поки що не роблю ніяких висновків, а подаю факти. Ось іще один. Сивокінь чомусь не згадав про нього. Один із костюмів, який знайшли у хліві Геннадія Нужного, під час огляду і вивчення місця події мн бачили у шафі Степана Нужного. Останній твердить, що у нього було два таких костюми. Але я не знаю жодного чоловіка, котрий би мав два однакові костюми.

Сидоренко починав розуміти: тут і справді щось не так, однак те, до чого підводили факти, не вкладалося в голові. Замість того, щоб без поспіху у всьому розібратися, порадитися з підлеглими, він сердився на самого себе, на підлеглих, які, здавалося, недолюблюють його за надмірну вимогливість.

— А яка ваша думка, товаришу майор?

Мамітько зиркнув у блокноти.

— Воно й справді плутанина велика, — обережно заговорив Мамітько. — Проте не така страшна, щоб панікувати. Якщо Нужний старший підговорив молодшого, то треба тиснути на обох. Щось та витиснемо…

— Без причини й листок не впаде з дерева, — мовив Турчин. — А яка причина була у Степана Нужного? Нащо жертвувати братом?

— Але ж і ви, і товариш Яківчук стверджуєте, що сутичка між братами на експерименті насторожує вас. Виходить — відмовляєтеся від попередньої думки?

— Ні. Я тільки за те, що нам треба шукати головну причину.

— А де її збираєтеся шукати? Чи, бува, не в полі, де шукають вітра? — посміхнувся Мамітько.

Турчин гостро глянув на нього.

— Що ж, давайте свої пропозиції, — звернувся Сидоренко до Турчина.

— Як на мене, треба починати з Нужного молодшого. Найперше — спробуємо дізнатися, з ким і де зустрічався Геннадій в останні дні, придивимося до Степана. Не став же він із-за дрібнички посилати рідного брата на таке. Може, його хтось до цього змусив — чи шантажем, чи силою. Треба ще раз побачитися з Губенком. Мені здається, він знає щось дуже важливе для слідства.

— Його будуть звинувачувати в тому, що під п'яну руку спалив скирту сіна за річкою, — кинув Мамітько.

— Його одного чи ще когось?

— Одного. Неподалік скирти виявлено сліди його мотоцикла.

— Він про те знає?

— Мабуть, здогадується.

— Якби нам вдалося знайти хоч одну людину, котра бачила їх обох на Завалах чи на Закуті.

— Слухай, Павле, — перебив Сивокінь, — коли вони підпалили скирту, то мусили б зробити все, аби їх бачили саме на Завалах. Може, тому другого дня й не поспішали додому?

— Може, й так. Тільки ж то ліс, болото, там лише браконьєри і вештаються, а вони один одного стараються не помічати. Нам треба підключити голову товариства мисливців та рибалок. У нього всі ті «риболови» на обліку.

— Ви що, хочете, щоб на вас працював цілий відділ? — буркнув Мамітько.

— Якщо знадобиться, буде працювати увесь відділ, — несподівано відрізав Сидоренко. Він погоджувався з усіма думками, які висловлювали Сивокінь, Турчин та Яківчук. Але, коли Павло сказав про те, чи не краї цс буде відпустити Нужного молодшого, Сидоренко підвищив голос до крику:

— Оцього вже не буде!


35

За тих кілька днів, що Турчин не бачив дружини Геннадія Нужного, плечі жінки ще дужче загострилися. Дивилася на інспектора спідлоба, не була така балакуча, як першого разу. «А в хлопців, котрі проводили другий обшук, склалося враження, що вона й трохи не печалиться долею чоловіка. Щось тут не так…»

1 ... 93 94 95 ... 129
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Полуничний сезон», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Полуничний сезон"