Читати книгу - "Лазарус, Світлана Тараторіна"

Знаєш, що вона говорить? Що я дурень і не розумію свого подарунку.

— Мир і війна підкоряться твоєму синові,— шепоче Апі.— Він стане на все спроможний, якщо прийме самого себе.

Мені здається, божевільна сліпа почвара говорить про свого сина. Але я вже важко відрізняю її від своїх думок. Не знаю, де різниця між тим, що було, що є і чим усе закінчиться.

... Знай, сину, я завжди тебе любив. І любитиму, хай ким би ти став.

Вона знову говорить... О, тепер я з нею згоден.

Не бійся почати Велику війну. Прийми себе: І нехай уся нечисть на світі приєднається до твоєї боротьби. Не бійся померти.

Як казав Обадія, «смерть — це нове народження. Позаяк я є уроборос — нескінченне переродження».

Ми віримо у тебе, сину.

Ми — твої батьки: Апі й Лазарус.

*

— Усе шукаєте батька? — поруч сів Топчій.

— Наприкінці життя він таки збожеволів. Почав вважати мене Змієм. Можливо, гадав, що я ним стану...— Тюрин поглянув на колишнього помічника.— Ви змінилися.

Волосся вовкулаки потемнішало. Очі набули глибини і стали синіми. У рухах з’явилася статечність. У поставі — благородна впевненість.

— Як і ви.

— Отже, ви від самого початку полювали на ніж Віщого Ольга? — запитав Тюрин.

— Не шукайте підступних планів, Олександре Петровичу. Все значно простіше. Замолоду я був у жорстокій банді. А потім урятував того прикажчика на млині Бродського. Не знаю, навіщо я це зробив. Але вовкулакам за зраду своїх — смерть. Люди би просто заплющили очі. Але мені пощастило. Мене помітив Четвертий відділ. Думаєте, виправдали на суді й дали посаду околодочного просто так? Я землю гриз, але народитися вовкулакою у Межі не набагато краще, ніж бути кощем. Мене приставили до вашого батька ще до погрому. Сказали, що після розкопок на Щекавиці він зв’язався зі змієпоклонцями. Я мав доповідати, з ким зустрічається. Підозри не підтвердилися. Ваш батько сам тих змієпоклонців вистежував, а потім допитував у катівнях Четвертого відділу. Мене перекинули на щось інше. Вдруге я зустрів його у 1892-му. За два тижні до погрому. Випадково. Він був страшенно знервований. Шукав, хто б його довіз до маєтку. Я погодився. Дорогою він постійно говорив. Хотів полегшити душу. Так я дізнався про серце Змія, договір з Апі й ніж Віщого Ольга і... про вас. У 1897-му ми зустрілися втретє. Він уже помирав. Криворукий Гальванеску його розрізав і якось не так зашив. Я відвіз вашого батька в Олександрівську і написав листа в маєток. Тоді я про вас не думав, просто хотів віддати шану людині, яку знав. Усе змінилося 1911-го, коли я дізнався, що Олександр Тюрин став інспектором Межі. Я все чекав, коли ви заїдете до Києва, а ви, як на зло, не їхали. І раптом дізнаюся, що ви застрягли у потязі, що зійшов з колії. А у нас якраз труп хлопчика на Трухашці. Я зрозумів, що це знак. Усі шляхи так чи так приведуть вас сюди. Я повідомив Скалонне. А він розпорядився долучити вас до справи. Я не знав, наскільки важливий Ющинський. Узагалі нічого не знав. Я просто вирішив бути поруч і спостерігати. Якщо ваш батько мав рацію, ви самі мали знайти всі ключі та принести їх до Змія.

— Але ви зробили так, щоб я потрапив на стіл до Гальванеску?

— Каюся, мій гріх. Тоді я вас ще не знав.

Кілька секунд сиділи мовчки. Бульвар несподівано спорожнів. Налетів холодній вітер.

— Але навіщо? Для чого вам був потрібен ніж Віщого Ольга?

— Це теж просто. Я думав, ви єдиний мене зрозумієте. Я хотів стати людиною. Люди — панівний вид. Поки ви не вирішите це змінити,— Топчій з цікавістю подивився на Тюрина.

— Я був готовий битися з Голубєвим у ролі нового Віщого Ольга, але не з вами, Парфентію Кіндратовичу.

— Мені б теж цього не хотілося. Але ви мусите виконати свій обов’язок — очолити боротьбу нечисті.

— А ви?

— А я ще тільки вчуся бути людиною.

*

Сіра ворона тричі злобно крякнула. Мінливе весняне сонце знову вийшло з-за хмар. Вулична торгівка-польовичка злякано підстрибнула і насварилася пальцем. Зграя злиднів накинулася на кошик і розтягнула яблука — не встигла польовичка і спам’ятатися. Але й вона не припиняла усміхатися.

— Все ніяк не звикну до вашого нового вигляду,— плюхнулася поруч розпашіла Василина. У руках тримала свіжу газету.— Ви тепер назавжди такий? Перетц вважає це дивом. Він думав, що ви...

— Що я помру?

Василина кивнула й опустила очі.

— Що взагалі кажуть лікарі?

— Що тепер я більше людина, ніж людиноподібний,— Тюрин подивився на білі, зовсім звичайні руки.— Навіть швів майже не видно.

— Повернетеся на службу?

Від панни Айвс віяло свіжістю. Її близькість, життєве тепло діяли на поліціянта, наче проміння.

— Що пишуть? — замість відповіді кивнув на випуск «Киянина».

Обличчя Василини на мить спохмурніло.

— Що на нас чекають нові цікаві справи,— вона ніжно торкнулася руки поліціянта. Зміни, що з ним відбулися, бентежили, але після порятунку її лякала сама думка залишити його. Це пробирало до дрижаків і водночас захоплювало.

Тюрин м’яко забрав руку і розгорнув газету.

З першої шпальти воловими очима дивився імператор. Звертався до вірнопідданих. Імперія вступала у війну. Армія Брусова, не заходячи до міста, вирушить відразу на західний кордон. Імператор закликав людей до об’єднання. Інші мали вибір — приєднатися до святого походу чи чекати на вирішення долі.

Полки з Новопечерської фортеці зазнали великих втрат під Кирилівськими пагорбами. Натомість вихор Донцов став місцевим кумиром. Четвертий відділ поки що так і не міг його знайти, але Тюрин знав: революційний рух продовжує ширитися. Тепер вони знають, що Змій пробудився.

На чолі відживленого з’явилася болісна зморшка. Раптом він відчув, як маленька ніжна рука торкнулася щоки. Ніби пелюстка сповзла по шкірі. Він накрив сполохану долоню рукою.

— Я знаю, про що ви думаєте. Кого ж тепер я бачу перед собою,— в очах Айвс загорілися зелені вогники, а поліціянт внутрішньо здригнувся.— І мені дивно, чому ви досі про це думаєте. Я бачу перед собою чиновника з особливих доручень, підполковника Олександра Петровича Тюрина. Видатного сищика і неймовірно цікавого мужчину. І мені байдуже, якого кольору ваша шкіра. Я цього не помічаю. Хоча на дотик вона стала тепліша,— Василина зарум’янилася, але погляду не відвела.— Ось маєте, я це сказала.

Панна Айвс забрала руку,