Читати книгу - "Пам'ятаю тебе, Олена Арматіна"

Тасся тихенько вийшла з кімнати, з цікавістю озираючись довкола. У будинку з білими стінами панувала мертва тиша. Тільки шелестіли прозорі фіранки, що тріпав легкий  вранішній вітерець. Обстановка,  незважаючи на те,  що будинок був доволі просторим, була надто холодна та сувора. І тільки на каміні, обшитому панелями світлого дерева, стояло безліч всяких дрібничок. Одні з них були зроблені з дерева, інші були кістяними або з металу та прикрашені яскравими камінчиками.

- Які дивні, - подумала Тасся і вже простягла руку, щоб узяти одну з них.

- Обережно, - пролунав за спиною чоловічий голос. Голос був глибокий і немов оксамитовий, і Тасся раптом подумала, що господар голосу посміхається.

- Якщо ти раптом з’явилася з іншого,  темного світу, то одразу спалахнеш  й згориш  до попелу, - уже явно насміхався голос.

Тасся повільно повернулася обличчям до того, хто говорив. На неї дивилися бездонні очі. У променях вранішнього сонячного світла вони здавались яскраво синіми. Та й сам молодик був надзвичайно привабливим. Дарма,  що їй доводилося високо підіймати обличчя,  щоб  подивитися йому у вічі.

– Який нереальний колір. Таких очей не буває, – подумала вона.

- Буває, - відповів чоловік і повільно, з котячою грацією рушив їй назустріч. Серце Тассі затремтіло, ком підкотив до самісінького горла:  вона сказала це вголос!  Він підійшов так близько, що Тасся відчула себе досить ніяково , трохи відступила, потім ще трішки.

- Не лякай дівчинку, - хтось рішуче поклав руку синьоокому на плече,  зупиняючи на півдорозі.

Тільки зараз, злякано зковтнувши, вона помітила, що парубок був оголений до пояса. Вона вперше бачила такого... голого чоловіка. Кров пульсувала у вухах і вона була дуже рада, що йому завадили. Щось було небезпечне у цьому хлопцеві, навіть серце тьохкало та млосно підгиналися ноги.

-Дякую, -  мимоволі тремтячим голосом вона звернулася до старого.

Сандро тихенько засміявся, і поступився батькові правом познайомитися з дівчинкою.

Він знав, як магнетично впливає на жінок, і неодноразово користувався цим. Однак враження, яке він справив на цю дівчинку, його вкрай втішило. Несподівано для самого себе він визнав,  що поява батька була дуже своєчасною. Скориставшись моментом, вийшов із кімнати – ну треба ж ТАК відреагувати на дівчинку.

-Вона ще надто молода, - докоряв він сам себе. - Але яка ж, до біса, гарна! Вона сама усвідомлює це?

Вчора вона здалася йому занадто худою  й сірою. Але ванна з цілющими травами та ніч,  проведена у зручному ліжку створили справжнє  диво. Дівчисько виявилася справжньою  красунею. Навіть порепані на сонці губи здавалися надто ласими й соковитими.

Отця ж Костянтина, навпаки, стурбувало побачене. Він  кохав свого єдиного сина,  але кожного разу,  зустрічаючись з ним, турбувався, що погана кров Сандро будь-якої миті могла дати себе знати. Те, як син дивився на дівчинку, йому зовсім не сподобалося. Але щось було й у дівчинці таке, що невиразно його турбувало.

- Мене звуть отець Костянтин, - представився він і суворо, в очікуванні подивився на дівчинку.

- Тасся. – представилася вона й боязко посміхнулася йому. Якщо від молодого чоловіка віяло небезпекою, то цей старий просто наганяв на неї якийсь дивний,  потворний жах.

- Де я? - несміливо запитала його Тасся.

- У Наїсі. А ти звідки будеш та де твої батьки? – ніби розуміючи, які почуття викликає у дівчинки,  Костянтин зробив крок назад і вирішив відволікти перелякану дитину.

- Вже не дитина, - подумав він при цьому, - але ще й не жінка.

Він узяв з каміна фігурку дивної ящірки, щедро усіяну смарагдами та рубінами – і простяг її Тассі.  Чому він  так зробив,  старий і сам не віддавав собі  звіту.

Страх чомусь відразу відійшов на другий план, і Тасся взяла дивну ящірку до рук.

- Яка гарна, - заінтриговано прошепотіла, торкаючись камінців, що дивовижно сяяли в сонячних променях.

- Ця фігурка – цінний артефакт. – Костянтин поблажливо посміхнувся. - Зазвичай вона лякає людей, а не захоплює. Але Сандро правий, ця річ здатна спалити будь-яку нечисть.

Дівчинка недовірливо хмикнула і поставила річ на місце.

- Мені, напевно, настав час йти, - несміливо сказала Тасся.- Дякую  вам за притулок…

- Куди ти прямуєш? – наче не почув її  слів старий. Але побачивши замішання в очах дівчинки, ще наполегливіше запитав: - Звідки ти? Хто за тебе відповідає, Тасе?

Тасся мовчала, невпевнено дивлячись на старого.

- Не пам'ятаєш? – майже лагідно запитав Костянтин.

Тасі чомусь до тремтіння в хребті хотілося втекти з цього будинку, але старий, ніби відчув її думки й міцно взяв її за руку. Він поплескав її по руці, заспокоюючи:

- Зараз ми снідатимемо. А потім ще поговоримо, - і майже потяг її до сусідньої кімнати.

У їдальні вже копошилася, накриваючи на стіл товста служниця. Булочки з корицею, гарячі тости із джемом. Молоко в ніжно-білому лататті і у величезному заварнику запашний чай.

-Майже як удома, майже як у мами, - подумала Тасся і її очі сповнилися сльозами.

Весь сніданок вона просиділа мовчки, але з апетитом уминала смачні булочки. Повністю поглинута своїми думками, вона намагалася придумати відповідний привід, щоб якомога скоріше втекти з цього будинку.

Чоловіки поглинали свій сніданок, тихо перемовляючись та з  цікавістю поглядаючи на дівчинку. Спочатку вони по черзі спробували зав'язати з нею розмову, але їхні питання так і залишилися поза увагою. Дівчинка їла з таким апетитом, наче не їла цілу вічність.

- Мабуть, треба ще раз запросити лікаря, - задумливо простяг Костянтин і, відсунувши чашку, підвівся з-за столу.

Дівчинка вже допивала третю чашку чаю. Сандро відверто розважався, все підкладаючи і підкладаючи їй булочки. Прямий носик, пухкі губки, очі, які постійно змінюють колір - все в ній заворожувало молодого чоловіка.

- Скільки ж їй років?