Читати книгу - "Єретики Дюни"

— П’ятдесят одну? Але ж їх лише…

— П’ятдесят одну! — гарикнула Люцілла. — А їхніх комбінацій у різних послідовностях — дві тисячі вісім. І це все у поєднанні з двомастами п’ятьма сексуальними позиціями.

— Двомастами п’ятьма? — Сірафу це, вочевидь, вразило. — Ти ж, напевне, не хочеш сказати…

— Насправді їх більше, якщо врахувати дрібні варіації. Я імпринтерка, а це означає, що я опанувала триста кроків підсилення оргазму!

Сірафа прокашлялася, провела по губах кінчиком язика.

— Тоді мушу тебе застерегти, щоб ти стримувалася. Не виявляй своїх умінь на повну силу або… — Вона знову глянула на Бурзмалі. — Чого ти не попередив мене?

— Я попереджав.

Люцілла ясно почула веселощі в його голосі, але не обернулася, щоб перевірити.

Сірафа двічі тяжко вдихнула й видихнула.

— Якщо тобі поставлять якесь питання, відповідай, що ти невдовзі проходитимеш випробування перед підвищенням рівня. Це може вгамувати підозри.

— А якщо мене спитають про це випробування?

— О, це просто. Загадково всміхайся і мовчи.

— А якщо мене спитають про Орден Горму?

— Погрози, що сповістиш про таке своїм наставникам. Питання мають припинитися.

— А якщо не припиняться?

Сірафа знизала плечима.

— Вигадай, що хочеш. Ти б і Правдомовця розвеселила своїми викрутами.

Люцілла прибрала невимушеного виразу обличчя, обдумуючи при цьому своє становище. Почула, як Бурзмалі — Скар! — заворушився просто позаду неї. Не бачила жодних серйозних труднощів у влаштуванні такого спектаклю. З цього може навіть вийти забавна інтерлюдія, про яку вона розповість пізніше в Капітулі. Як зауважила Люцілла, Сірафа всміхнулася Бурз… — Скарові! Люцілла обернулася і глянула на свого клієнта.

Бурзмалі стояв оголений, його бойовий мундир і шолом лежали, акуратно складені, біля копички грубого одягу.

— Як я бачу, Скар не заперечує проти співучасті у твоїх приготуваннях до цієї пригоди, — промовила Сірафа. Вказала рукою на його твердий ерегований пеніс. — Тож я вас залишаю.

Люцілла почула, як Сірафа виходить крізь блискучу завісу. Люціллині думки переповнило гнівне розуміння:

«Зараз тут мав би бути гхола!»

***

Забування — це ваша доля. Усі старі уроки життя ви втрачаєте і здобуваєте, втрачаєте і здобуваєте.

Лето II, Голос із Дар-ес-Балята

«Во ім’я нашого Святого Ордену та нерозривного Сестринства цей запис визнано точним і гідним внесення до Хронік Капітули».

Тараза з почуттям неприязні вдивлялася у слова, що проєктувалися на її дисплей. Ранкове світло малювало на проєкторі смугу жовтих відблисків, надаючи словам вигляду неясної таємничості.

Сердитим рухом Тараза відштовхнулася від проєкційного столу, встала та підійшла до південного вікна. День тільки починався, на її дворику лежали довгі тіні.

«Маю я прибути туди особисто?»

Від цієї думки її охопила нехіть. Це житло здавалося таким… таким безпечним. Нерозумне почуття, вона знала це кожним нервом тіла. Хоча Бене Ґессерит жили тут понад чотирнадцять століть, Планета Капітули досі мусила вважатися тимчасовим притулком.

Вона поклала ліву руку на гладеньку раму вікна. Кожне її вікно розміщено так, щоб воно привертало увагу до чудового краєвиду, що відкривався за ним. Кімната — її пропорції, умеблювання, кольори — це все було втіленням задуму архітекторів і будівничих, які злагоджено працювали, щоб дарувати мешканцям почуття підтримки.

Тараза спробувала зануритися в це приязне переживання і зазнала невдачі.

Суперечка, учасницею якої вона щойно була, залишила в цій кімнаті гіркоту, хоча слова промовлялися якомога спокійнішим тоном. Її радники були впертими і (з цим вона беззастережно погоджувалася) мали для цього зрозумілі причини.

«Зробити з себе місіонерок? Та ще й для тлейлаксу?»

Тараза торкнулася плитки керування біля вікна й відчинила його. До кімнати повіяв теплий вітерець, напоєний запахом весняного цвіту з яблуневих садів. Сестринство пишалося плодами, які вирощувало тут, у центрі влади всіх їхніх укріп­лень. У жодній Твердині та Нижчій Капітулі, які ткали мережу Бене Ґессерит на більшості заселених планет Старої Імперії, не було гарніших садів.

«За їхніми плодами ви пізнаєте їх», — подумала вона. Деякі старі релігії досі можуть дарувати мудрість.

Зі своєї високої кімнати Тараза бачила весь південний обшир будівель Капітули. Тінь розміщеної поблизу вартівні рисувала довгу нерівну лінію на дахах і двориках.

Замислюючись над цим, вона розуміла, що це напрочуд мала площа для тієї сили, яка на ній міститься. За кільцем садів і квітників розкинулася дбайливо розпланована шахівниця приватних резиденцій, кожну з яких оточувала власна плантація. Ці привілейовані садиби займали заслужені Сестри, що вийшли на спочинок, і вибрані вірні сім’ї. Зубчаті гори, вершини яких часто блищали снігом, визначили західні кордони. За двадцять кілометрів на схід звідси лежав космодром. Серцевину Капітули оточували відкриті рівнини, на яких паслася худоба особливої породи, така вразлива на чужі запахи, що з хрипким ревом кидалася врозтіч, ледь зачувши людей, не відмічених місцевими пахощами. Найближчі до центру доми, оточені живими огорожами з колючих рослин, один із найраніших башарів спроєктував так, щоб ніхто ні вдень ні вночі не міг перебратися через їхні кручені канали нарівні з землею, зоставшись при цьому непоміченим.

Усе здавалося випадковим, розкиданим навмання, проте підкорялося суворому порядку. А це, як знала Тараза, було уособленням Сестринства.

Покашлювання позаду нагадало Таразі: одна з тих, що найзатятіше сперечалися з нею в Раді, терпляче чекає біля відчинених дверей.

«Чекає мого рішення».

Превелебна Мати Беллонда хотіла, щоб Одраде «вбили від руки», без зволікань. Жодне рішення не було ухвалено.

«Цього разу ти справді це зробила, Дар. Я очікувала від тебе дикої незалежності. Навіть хотіла такого. Але це!»

Беллонда, стара, огрядна й червонолиця, з холодними очима і природженою злобою, найвідомішою її рисою, пропонувала засудити Одраде як зрадницю.

— Тиран негайно б її розчавив! — доводила Беллонда.

«І це все, чого ми від нього навчилися?» — міркувала Тараза.

Беллонда переконувала, що Одраде не лише з Атрідів, а й із Корріно. Серед її предків було багато імператорів, віце-регентів і могутніх адміністраторів.

«З усією жадобою влади, яка з цього випливає».

— Її предки пережили Салусу Секундус! — уперто повторювала Беллонда. — Невже ми нічого не навчилися з нашого досвіду селекції?

«Ми навчилися творити таких, як Одраде», — подумала Тараза.

Коли Одраде витримала Агонію прянощів, її послали на Аль Дханаб, еквівалент Салуси Секундус, де вона мала пройти свідоме гартування планетою постійних випробувань: високі скелі та сухі ущелини, гарячі й холодні вітри, замало вологи й надто багато вологи. Вважалося, що це відповідний тренувальний полігон для тих, кого доля може закинути на Ракіс. Міцні особи, які виживуть у таких умовах, вийдуть із них загартованими. Висока, гнучка й мускулиста Одраде була однією з найміцніших.

«Як я можу врятувати цю ситуацію?»

Останнє послання Одраде сповіщало, що кожен мир, навіть тисячолітній під примусом Тирана, випромінював фальшиву ауру, яка може бути фатальною для тих, хто надто в неї вірить. Це було водночас і силою, і слабкістю аргументів Беллонди.

Тараза здійняла погляд на Беллонду, що чекала у дверях. Вона надто