Книги Українською Мовою » 💛 Поезія » Зібрання творів 📚 - Українською

Читати книгу - "Зібрання творів"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Зібрання творів" автора Василь Стус. Жанр книги: 💛 Поезія. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 93 94 95 ... 105
Перейти на сторінку:
class="v">Середина пекла. Розбіглись кінці.

Згадаєш відльоти — і душу ошпариш.

Суремить Ірена. Мовчить В’ячеслав.

Той спогад — як подим пожарищ. Товариш

ім’ярек чатує — всі шпари заткав.

Викружуй, таксисте, ми вже на екрані.

Це аеропорт, це аеропорт!

Чи то ж тобі в честь, навіжений талане, —

такий велелюдний позаду ескорт!

Як пси, зовсібіч оступають сексоти

і кожен очима буравить тебе.

Вокзал. Коридори німі, як комплоти.

А небо в вікні — наче біль голубе.

Тож — в неба провалля, в бездоння, бездолий

нагірний, невірний, западистий рай,

всебідий, всегнівний, всещедрий, всекволий.

А що під крилом твоїм? Кара — карай.

У небо, у надвищ, за хмари за чорні

до сонця, Ікаре, спрямовуй свій лет!

Нарівні зі смертю — ми вже непоборні.

Нарівні зі смертю — сягаємо мет.

О царство півсерць, півнадій, півпричалів,

півзамірів царство, півзмаг і півдуш!

Скрегоче в металі, регоче в металі

остання дорога випроби і скруш.

Ламка і витка всеспадна вседорога.

Дорога до Бога — ламка і витка.

Коли ж нас поймає, долає знемога —

підноситься пісня — і віща й щемка!

* * *

Сни складено у стоси,

неначе кістяки,

на відстані руки —

ридання безголосе.

Світ вишито хрестом,

гудуть хрущі травневі,

зла, що довліють дневі,

являються обом.

Між нами стільки тьми,

обснованої ночі,

аж обірвали очі,

аж посвітились ми.

* * *

Пощо мені життя

суремного тривога,

як більше опертя

не виблагати в Бога?

Пощо твої труди,

усі тяжкі маруди,

коли в усі сліди

ступає тінь Іуди?

Ошукана чота

за пагорби зникає,

і доли посідає

маркітна марнота.

* * *

Хоч покоти м’ячем по цій дорозі —

надсадний погляд скинеш за собою —

і ніяк зачепитися на ній:

там радощі, вже й пам’яті не варті,

там горе в борозні леміш лишило

і ніяк утекти її, проклятої,

ні збутися, ні спекатися ні.

То погар доль, осмалені хрести

знакують путь охлялої вітчизни,

блукає мати битим бойовиськом,

ламає руки, плаче і клене:

Кринице незглибима, доки ще

до тебе воду лити джерелову,

щоб не всихала. Крові б наточила

зі своїх вен, щоб било джерело!

* * *

І що кигиче в мертвій цій пустелі?

Киги-киги — мов чайка з-над Дніпра.

О семигори горя, цвинтар велій,

і я тут згину, як прийде пора?

Киги-киги — за ким ти тужиш, пташко?

Киги-киги — й тобі своя біда?

Потерпимо іще — бодай і тяжко,

тут наша кров — солона і руда.

Сюди ми йшли — займанщину обсісти,

козацькими кістками облягти.

Живцем, як кажуть, в землю ж не залізти —

Сибіру, Магадану чи Ухти.

Кигикнуло — і далі полетіло.

А, може, все причулося мені?

І вже болить душа, на дуб здубіла,

в цій чужаниці, чужбі-чужині!

* * *

І все то — зá: дарунок сили

за себекраєм: на, візьми,

аби дороги доль гуділи

всіма серцями і грудьми.

Це я, це духи стоголосі,

мої брати найменші (я

негідний брат їм). Мабуть, досі

зваблива шурхотить змія

під скелею, на спечнім сонці,

на синьо-маревнім піску.

Прийди, спади з небес, відслонься,

дай труту випити гірку.

Ти лялечка. Ти з льолі льолі

викружуєш. А я — зі ста

звільнився шкур. І ми — на волі,

хоч білий світ — як блекота.

Двом легше спекатись рахуби

і за державними дверми,

на чолопку тієї згуби,

де край — і прірва: на, візьми.

* * *

За мною Київ тягнеться у снах:

зелена глиця і темнава червінь

достиглих черешень. Не зрадьте, нерви:

попереду — твій крах, твій крах, твій крах.

Лежить дорога — в вікових снігах,

і простори — горбаті і безкраї

подвигнуть розпач. О, мій рідний краю,

ти наче смертний посаг — в головах.

І сива мати мій куйовдить страх.

Рука її, кістлява, наче гілка

у намерзі. Лунає десь гагілка

і в сонці стежка. Й тупіт у степах.

* * *

Так хороше і моторошно так:

шаріє повечір’я, мов підпалок.

І звідти голосіння в кілька сталок

обволікає тугою байрак.

Тонкі, високі, сині голоси

дивочними подобами світають.

Глухонімі безгубо промовляють,

що може здатися на всечаси.

Покірні вітру, нахлюпи щедрот

з убогого жебрацького бенкету,

відвирувавши, котяться у Лету,

в таночок взявши кревних і заброд.

* * *

Світу — півдня і півночі.

І — половина життя.

Час опочити, пророче:

більше нема вороття

в пекло? Пророче, намарне:

світу — півночі й півдня.

Сяєво світить полярне

близнам очей — навмання.

* * *

Нарешті — ось ви, присмерки душі,

що вигасили гамір тогосвітній

і безгоміння — геть туге, мов бич,

обклало простір. Вибринь через силу,

надпоривом і нáдвигом — пробийсь.

Чи обережно з темряви густої

скрадися вгору, сну не наполохавши

одвертого, як біль. Пройди між тіней

і — заблукай між них.

* * *

Ще трохи краще край Господніх брам

людська душа себе відчути може.

Я спекався тебе, моя тривоже.

Немає світу. Я існую сам.

Довкола — вистигла земна товща.

Я — магма магми, голос болю болю.

Що ж ти надбав, свою шукавши долю,

о волоконце з вічного корча?

Що ти надбав? Увесь у грунт

1 ... 93 94 95 ... 105
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зібрання творів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Зібрання творів"