Читати книгу - "Шлях королів. Хроніки Буресвітла"

Він глянув на лампу-кубок. Сфери у ній належали їхньому покійному ясновельможному. Невеличкий статок.

Келів батько знову покрив кубок чохлом, ніби щойно й не робив протилежного. Від цього поруху кімната занурилася в пітьму, і хлопець закліпав очима, пристосовуючись до зміни.

— Він залишив ці сфери нам, — сказав батько.

Кел здригнувся. «Що?»

— Коли тобі виповниться шістнадцять, ми повинні послати тебе у Харбрант. Ці сфери підуть на оплату твоєї поїздки. Так заповідав ясновельможний Вістіов — це був його останній вияв турботи про своїх підданців. Ти відправишся туди й станеш справжнім, висококваліфікованим лікарем, а потім повернешся у Гартстоун.

У ту мить Кел усвідомив, що його долю вирішено. Якщо цього вимагав ясновельможний Вістіов, він поїде у Харбрант. Не сказавши більше батькові й слова, Кел розвернувся та вийшов із темної операційної на сонячне світло.

Хлопець сів на східцях ґанку. А чого хотів він сам? Відповіді в нього не було, і в цьому й полягала проблема. Слава, честь і те, про що говорила Ларал… нічого з цього набору насправді не цікавило його. Проте існувало щось, що він відчув, тримаючи палицю. А тепер раптом цю можливість вибирати у нього відібрали.

Камінці, які знайшов для нього Тіен, так і лежали в кишені. Кел видобув їх звідти, а тоді зняв із пояса флягу й промив їх водою. На першому з братикових подарунків проступили білі закрутні та різноколірні нашарування. Як виявилося, на іншому теж був прихований візерунок.

Це було схоже на утворене білими вкрапленнями обличчя, що всміхалося йому. Кел і сам мимоволі усміхнувся, але все це швидко зблякло. Камінець не розв’яже його проблем.

На жаль — хоча він довгенько просидів там, роздумуючи, — скидалося на те, що його проблеми взагалі були нерозв’язними. Він не був упевнений, чи хоче стати лікарем, і раптом відчув себе скованим тим вибором, який нав’язувало йому життя.

Але та коротка мить, коли він тримав у руках палицю, співала в ньому. Єдина мить ясності серед суцільної плутанини світу.

17

Кривавий захід червоного сонця

Чи можу я бути цілком відвертим? Ти якось запитував, чому це мене так непокоїть. Ось у чому полягає причина.

— Ну він і старий! — трепетно промовила Сил, пурхаючи довкола аптекаря. — Просто старезний. Я не знала, що люди доживають до такого віку. А ти впевнений, що це не спрен гниття, який набув людської подоби?

Каладін усміхнувся. Фармацевт помалу човгав у його бік, спираючись на ціпок і не помічаючи присутності невидимої спрен вітру. Зморщок на його обличчі було не менше, ніж тріщин на Розколотих рівнинах, — вони снувалися химерним візерунком із його глибоко запалих очей. Дідок був одягнений у темну мантію, а кінчик його носа осідлала пара окулярів із товстими скельцями.

Каладінів батько розповідав йому про аптекарів — людей, які ходять по тонкій межі, що розділяє травників і лікарів. Уява простолюду окутує мистецтво зцілення достатньою кількістю марновірств, тож провізору неважко напускати на себе таємничий вигляд. Дерев’яні стіни були завішані крамними охоронними ґліфами, що утворювали загадкові візерунки, а по той бік прилавка височіли полиці, заставлені рядами слоїків. У дальному кутку висів повний скелет людини, скріплений дротом. Кімната не мала вікон, й освітлювалася в’язками гранатових сфер, поначіплюваними по кутках.

Попри все це, приміщення було чистим та охайним. У повітрі витав знайомий Каладіну запах антисептика, що викликав у пам’яті батькову операційну.

— А, юний мостонавідник, — коротун-аптекар поправив окуляри та нахилився вперед, куйовдячи пальцями свою ріденьку сиву борідку. — Прийшов по амулет від небезпеки, я вгадав? Чи, може, тобі в око впала молода прачка з табору? Є тут у мене одне зіллячко: варто лишень підлити трішки їй у питво, і вона миттю стане до тебе прихильною.

Каладін звів брову.

Але Сил аж рот відкрила від подиву:

— Каладіне, треба напоїти ним Ґаза. Адже було би непогано, якби ти більше йому подобався.

«Сумніваюсь, що воно призначене для цього», — подумки всміхнувся Каладін.

— Молодий чоловіче? — запитав фармацевт. — А може, бажаєш талісман, що захистить від зла?

Батько розповідав Каладіну про такі штучки. Багато хто з аптекарів приторговував так званими приворотними трунками чи любовними амулетами, що нібито зцілювали всі сердечні недуги. Вони не містили нічого, крім дещиці цукру та кількох щіпок поширених трав, здатних викликати жвавість чи сонливість, — залежно від бажаного ефекту. Усе це були дурниці, хоча Каладінова мати палко вірила в силу охоронних ґліфів. Натомість батько завжди висловлював розчарування щодо того, як уперто вона чіпляється за ці «забобони».

— Мені потрібен перев’язувальний матеріал, — сказав Каладін. — А також флакон лістерового жиру або соку мáківниці. А ще голка та кишкова жила, якщо вони у вас знайдуться.

Здивований фармацевт витріщив на нього очі.

— Я — лікарський син, — зізнався Каладін. — І засвоював основи медицини під батьковим керівництвом. А сам він навчався у медика, котрий здобув освіту у Великому зібранні Харбранта.

— А-а, — протягнув аптекар, — он воно що, — він підтягнувся, відставив убік ціпка й обтрусив мантію. — То кажеш, бинти? І ще антисептик? Зараз подивлюся, — і повернувся до полиць із препаратами.

Каладін закліпав очима. Вік цього чоловіка залишився тим же, що й був, але тепер він і близько не виглядав таким хворобливим. Його хода потвердішала, а в голосі зникли старечі скрипучість і пришіптування. Провізор длубався серед склянок і бурмотів собі під ніс, читаючи ярлики.

— Ти міг би просто піти до лікарської зали. Вони й узяли б набагато менше.

— Вона не для мостонавідників, — відповів Каладін, скривившись. Там йому вказали на двері. Їхні запаси призначалися для справжніх солдатів.

— Ясно, — сказав аптекар, поставивши на прилавок якогось слоїка, а тоді нагнувся та став копирсатися в шухлядах.

Сил підлетіла до Каладіна.

— Щоразу, коли він нагинається, я боюся, що він трісне, наче гілка.

Вона й справді починала розуміти абстрактні поняття, та ще й у навдивовижу швидкому темпі.

«Я знаю, що таке смерть…» Він усе ще вагався: співчувати їй чи ні.

Каладін узяв невеличкий флакон, вийняв корок і принюхався до вмісту.

— Ларміковий слиз? — він скривився від гидотного запаху. — Але ж він і близько не такий ефективний, як ті два засоби, що