Читати книгу - "Кувала Зозуля, Джоан Роулінг"

— Доброго ранку.

— Привіт.

Вона побіжно глянула на Страйка, не відриваючись від друкування. Він здавався утомленим, неголеним і на диво добре одягненим. Робін негайно утвердилася в думці, що він ходив до Шарлотти миритися і, схоже, успішно. В наступних двох її реченнях була купа одруківок.

— Як справи? — поцікавився Страйк, помітивши стиснуті щелепи і холодність секретарки.

— Нормально,— відповіла Робін.

Вона мала намір покласти перед ним ідеальний звіт, а тоді з крижаним спокоєм обговорити своє звільнення. Можливо, варто запропонувати йому найняти іншу тимчасову секретарку вже цього тижня, щоб Робін встигла навчити свою наступницю управляти офісними справами.

Страйк, чия чорна смуга в житті фантастичним чином обірвалася кілька годин тому і який почувався майже щасливим — як ніколи за багато місяців, з нетерпінням чекав на зустріч зі своєю секретаркою. Він не мав наміру довіряти їй повний звіт про свої нічні походеньки (надто про ту частину, що майже зцілила його пошарпане еґо), оскільки в таких питаннях інстинктивно тримав язика за зубами, а ще — сподівався хоч трохи відновити кордони, зруйновані надмірним споживанням темного пива. Він планував, звісно, виголосити пишну промову з вибаченнями за свою позавчорашню поведінку, запевненнями у вдячності й переліком усіх цікавих висновків, які він зробив на основі вчорашніх співбесід.

— Чаю? — спитав він.

— Ні, дякую.

Він глянув на годинник.

— Я всього на одинадцять хвилин запізнився.

— Ти сам вирішуєш, коли приїхати. Ну, тобто,— дала задній хід Робін, бо її тон звучав якось аж надто ворожо,— не моя справа, що ти... коли ти приїжджаєш на роботу.

Вона подумки відрепетирувала кілька втішних, великодушних відповідей на Страйкові уявні вибачення за позавчорашню пиятику, але тепер його поведінка здавалася неприємно позбавленою сорому чи жалю.

Страйк узявся за чайник і чашки і за кілька хвилин поставив біля неї гарячущий чай.

— Я ж сказала, я не...

— Можеш на хвильку відірватися від того важливого документа? Маю тобі дещо сказати.

Робін зберегла звіт кількома натисками клавіш і розвернулася до нього зі складеними на грудях руками. Страйк сів на старий диван.

— Я хочу вибачитися за свою поведінку позавчора.

— У цьому немає потреби,— мовила Робін тихим, здавленим голосом.

— Ні, є. Я не пам’ятаю, що робив. Сподіваюся, нічого огидного.

— Нічого такого.

— Мабуть, ти зрозуміла суть справи. Моя колишня наречена заручилася зі своїм давнім бойфрендом. Їй знадобилося три тижні, щоб надягнути іншу обручку. Це лише фігура мовлення — я їй так і не купив обручки. Не мав грошей.

З його тону Робін зрозуміла, що примирення не сталося; та коли так, де він провів ніч? Вона опустила руки і бездумно взяла чашку з чаєм.

— Ти не зобов’язана була приходити й забирати мене, але, мабуть, саме завдяки тобі я не впав у канаву, тож велике спасибі.

— Без проблем,— відповіла Робін.

— І дякую за алка-зельтцер,— сказав Страйк.

— Допомогло? — стримано спитала Робін.

— Я його майже весь виблював,— повідомив Страйк і несильно ляснув по дивану, бо той просідав,— та коли вже подіяло, то дуже допомогло.

Робін розсміялася, а Страйк уперше згадав про записку, яку вона просунула під двері, поки він спав, і про причину тактовної відсутності, яку вона там вказала.

— Власне, я тут хотів дізнатися, як у тебе вчора все склалося,— збрехав він.— Не змушуй мене чекати.

Робін розквітла, мов лілея на воді.

— Я оце якраз набираю звіт...

— Розкажи словами, до справи долучимо пізніше,— мовив Страйк, подумки відзначивши, що коли вона нічого корисного не розкопала, ці відомості можна буде легко прибрати.

— Гаразд,— збуджено й знервовано відповіла Робін.— Отже, як я й написала, я бачила, що тебе цікавить професор Аджимен, а ще — готель «Малмезон» в Оксфорді.

Страйк кивнув, удячний за це нагадування, бо всіх подробиць записки не пам’ятав — адже читав її з глибин похмілля.

— Отже,— мало не задихаючись, провадила Робін,— спершу я поїхала на Рассел-сквер, до ШОАС — Школи орієнтальних й африканських студій. То ж про неї йдеться у твоїх записах? — додала вона.— Я глянула мапу — звідти можна пішки дійти до Британського музею. Про це там ішлося, так?

Страйк знову кивнув.

— Отже, я туди пішла і вдала, що пишу курсову про африканську політику і шукаю інформацію про професора Аджимена. Врешті-решт мені вдалося поговорити з дуже люб’язною жінкою — секретарем на кафедрі політології; вона працювала на нього і дала мені чимало відомостей про нього, включаючи перелік праць і коротку біографію. Він свого часу був студентом ШОАС.

— Правда?

— Так,— відповіла Робін.— І я маю його фото.

І вона добула з записника ксерокопію, яку простягнула Страйку.

Він побачив чорного чоловіка, довговидого, з високими вилицями; коротко підстрижене сивувате волосся й борода, окуляри в золотій оправі, дужки яких трималися на дуже великих вухах. Страйк довго вдивлявся у фото, а коли нарешті заговорив, то тільки й вимовив:

— Господи.

Робін чекала — в піднесеному настрої.

— Господи,— повторив Страйк.— Коли він помер?

— П’ять років тому. Коли секретар про це говорила, то засмутилася. Вона сказала, що він був дуже розумний, а ще добрий і приязний. Відданий християнин.

— Є рідні?

— Так. У нього лишилися вдова і син.

— Син,— повторив Страйк.

— Так,— підтвердила Робін.— Він в армії.

— В армії,— сумною басовитою луною озвався Страйк.— І не кажи.

— В Афганістані.

Страйк підвівся й почав дибати туди-сюди з фотографією професора Аджимена в руці.

— Ти не дізналася, в якому полку? Хоча це не дуже важливо. Я можу сам дізнатися,— сказав він.

— Я спитала,— відповіла Робін, зазираючи в нотатки,— але не дуже розумію... є такий полк саперів?..

— Корпус королівських інженерів,— сказав Страйк.— Я перевірю цю інформацію.

Він зупинився біля столу Робін і знову вдивився в обличчя професора Джосаї Аджимена.

— Він за походженням з Гани,— мовила Робін.— Але до його смерті родина жила у Клеркенвеллі.

Страйк повернув їй фото.

— Дивись не загуби. Ти чудово попрацювала, Робін.

— Це ще не все! — відповіла вона, зашарівшись, зрадівши і мало не усміхаючись.— Удень я поїхала до Оксфорда, в «Малмезон». Ти знаєш, що той готель переробили