Читати книгу - "Твій на місяць, Анастасія Соловйова"

Я другий день не знаходжу собі місця. Намотую кола по квартирі, застигаю біля вікна і жадібно дивлюся на запечатану пляшку віскі. Хочу спробувати рятівний алкоголь, відчути знайомий хмільний туман, забути про тривоги, позбутися несамовитого почуття провини. Викреслити зі свого життя Асю.

Я не торкаюся спиртного. Не відкриваю пляшку. Знаю, що тоді зірвусь і зненавиджу себе остаточно. Тож я прокручую в голові події минулого, намагаюся зрозуміти, в який момент звернув не туди.

Майже рік тому я вперше побачив Асю. Красива білявка в кумедній футболці і дуже коротких шортах, з довгими ногами, пружними грудьми і спокусливими губами. Відразу ж промайнула звична думка: а чи не розважитися з цією дівчиною? Я збирався покликати її до себе додому, ляпнув якусь поблажливу нісенітницю — і Асі це не сподобалось. Вона розлютилася, розчервонілася, перетворилася на чарівну злу фурію: очі блищали, волосся майоріло на вітрі, голос злегка тремтів. Я задивився на неї, не міг повірити, що якесь малолітнє дівчисько сміє мені суперечити, з викликом дивиться в очі і погрожує вилити пиво.

Жодна дівчина не заперечувала мені. Попередні пасії завжди терпіли глузування на свою адресу, вважали мій сарказм своєрідним фліртом. І лише Ася змогла мене здивувати. Я запам'ятав її: і пронизливі сапфірові очі, і яскраву усмішку, і гордий вираз обличчя.

Ми зустрілися за кілька місяців. В аеропорту Ася знову заявила про себе: відкинула убік мої окуляри, натужно сміялася, коли якийсь мужичок їх розчавив, а потім намагалася вибачитись і мило червоніла, хоча нічого страшного не зробила. Навпаки, її зухвалий вчинок лише підігрів інтерес до неї. Хто ж ти? Що ховається за твоїм показним сміхом?

І лише три тижні тому я познайомився з нею ближче. Погодився на дурне парі, щоб дізнатися Асю краще. До того ж її натхненний тон і блискучий погляд зробили свою справу — я дійсно повірив, що вона зможе мені допомогти. Навчить знову радіти життю.

Звісно, у неї вийшло. Вже після безглуздої гри "Я ніколи не" все змінилося. Я навмисне випробовував Асю, відпустив у гуртожиток, знаючи, що їй доведеться відпрацьовувати миттям підлог або прибиранням туалетів. Даня півроку тому багато цікавого розповів про те, що змушують робити студентів, якщо вони запізняться.

Мені було цікаво, як вчинить Ася. Напроситься до мене додому чи змириться з відпрацюванням? Але вона гордо пішла у бік гуртожитку. Тоді я зрозумів, що поводжусь, як недоумок, влаштовуючи якісь безглузді перевірки, і покликав Асю до себе. Вона вмить погодилася, не набивала собі ціну, як решта дівчат, і не скромничала. Завжди залишалася собою: чесною, прямолінійною, милою.

Потім цей чоловік з інсультом: я дико перенервував, але найбільше переживав за Асю — вона трималася молодцем, не істерила та не кричала. Тільки потім, у моїй квартирі, розплакалася, як дитина. Я не терплю жіночі сльози, вони завжди здавались мені витонченою маніпуляцією, фальшивкою, завдяки якій дівчата хочуть випросити новий телефон, каблучку з діамантом, а іноді навіть знайомство з батьками.

Але Ася була щирою – і щось усередині зламалося. Я обіймав її, втішав, хотів угамувати біль, що роздирав її нутрощі. Вперше я зізнався комусь у своїх слабкостях. І зрозумів, які страхи ховаються за життєрадісною посмішкою Асі. Вона розповідала про зведеного брата, а я судомно ковтав повітря, стискав кулаки і намагався поводитися адекватно. Ненавиджу слабких мужиків, ненавиджу ґвалтівників, зрадників, лицемірів та трусів. Її історія – квінтесенція всього, що я зневажаю. Навіть не уявляю, як вона вижила, як зберегла ту душевну теплоту та оптимізм, що сяють у кожній її посмішці.

Ася засинала, а я не втримався і поцілував її. У душі творився хаос: співчуття, розуміння, потяг — все тиснуло, кричало, вивертало душу навиворіт. Примітивна хіть і цікавість зникли. Тієї ночі я зрозумів, що відчуваю до Асі щось більше. І дико злякався.

Тому погодився на ідіотське побачення, але не міг навіть нормально підтримати розмову з незнайомкою. Зрідка поглядав на Асю і всоте ловив себе на думці: "Це з нею я повинен піти на побачення". Я чемно розпрощався з рудою, скасував зустріч із другою дівчиною і мало не поцілував Асю, коли ми валялися в снігу.

А потім насилу стримувався в квартирі: її запах, блиск сапфірових очей, ніжні дотики пальців, тремтячі від хвилювання губи — все волало про поцілунок. Бачив, що вона майже не контролює себе. Я збожеволів: говорив одне, а діяв по-іншому — затискав її в обіймах і вдихав аромат чорничного шампуню. Хотів посадити її на кухонний стіл, цілувати до непритомності, стягнути одяг і увійти в розпалену вологу плоть. У той момент було байдуже, що вона незаймана і на одинадцять років молодше. Я наплював на власні страхи і сумніви, бо хотів її і знав, що вона теж хоче мене.

Але Ася зберегла залишки здорового глузду і зникла у спальні. Правильно зробила. А я продовжував переконувати себе, що це лише примітивне бажання, нічого серйозного я до Асі не відчуваю. Навіть думка майнула: а чи не переспати з кимось? У мене вже три місяці нікого не було, логічно, що присутність гарної дівчини так на мене діяла. Але одразу ж стало бридко і гидко від самого себе. Трахнути незнайомку, щоб забути іншу – це як розписатися у власній нікчемності.

Я покликав Асю на побачення, щоб нарешті визначитися: чи хочу я просто переспати з нею, чи все набагато серйозніше. Вона була така щаслива, коли літала в аеротрубі. Я не міг відвести погляд: Ася сміялася, махала руками, поглядала на мене блискучими синіми очима і знову розтягувала губи в радісній усмішці. Я милувався нею, коли ми стрибали на батутах, грали в якісь застарілі шутери та вечеряли в кафе.