Читати книгу - "Шазілір. Полум'я нового дня, Олена Гриб"

Чиїсь незграбні пальці почали розстібати ґудзики мундира.

«Здається, саме час оголосити, що я не труп», – м'язи напружилися, готові будь-якої миті скоротитися, щоб ударити, відпихнути, вирватися…

«І отримати дошкою вдруге», – проскочила раціональна думка.

– Ти що робиш, Лаврі?! Ми ж не звірі!

«Справді? Ніколи б не здогадалася», – як не дивно, та страх уже пішов.

Мозок працював із такою швидкістю, що на емоції не залишалося сил. Міка прораховувала десятки варіантів, включно із закликами до совісті та нападом ясновидіння чи сказу – це як вийде.

– Здурів? За кого ти мене маєш, придурку? Треба вивернути її кишені! Допомагай же, тупа неміч! Якщо дорогою щось випаде, ми в темряві не помітимо, а нишпорки вранці – запросто.

«Лист! От же… Його не можна втратити. Він – головний доказ того, що десь поряд людина з минулого Уфіна».

– Якийсь лист… Куди його? Порвати? Спалити?

– Недоумок! Залиш у себе, потім викинеш разом із нею. Що там іще? Блокнот… Олівець… Мідь… Нелюд міг би бути щедрішим зі своєю жінкою. Уй! Шпильки?! Все, пусто.

– Куди тепер?

– У магістрат, звісно, ну чи в театр ходімо. Хе-хе, ну ти й дурний! До моря!

«Я швидко вчуся», – підбадьорила себе Міка.

Кажуть, собаки вміють плавати від народження, то чим гірші люди? Головне, не панікувати… І не звертати уваги на теплі краплі, що котилися спиною. Пам'ятається, кровотечу з носа радять зупиняти солоною водою… Цікаво, це спрацює? Чи, навпаки, в морі кров згортатиметься повільніше?

Міка не могла згадати медичні подробиці. Знала лише: зробить усе можливе, щоби вижити.

Ще б придумати, як врятувати листа…