Читати книгу - "Нічний адміністратор"

можу, а от Есмеральда каже, і це дуже раціональна думка, чому б їм і далі не попивати шампанське?.. О, Томасе, — вона стишила голос, щоб, як їй здавалося, не чули слуги, — Керо Ленгборн дуже засмучена. Сенді знову поводиться, як повна свиня. Я тут подумала, може, плавання на човні допоможе їй розвіятися, якщо ви справді почуваєтесь в силах. Якщо вона розійдеться, не звертайте уваги, просто вдавайте, що не чуєте, гаразд? Ага, Томасе, і ще одне: раз ви вже туди йдете, запитайте, будьте такі ласкаві, Ісаака, куди, чорт забирай, він подів розкладні столики. О, Томасе, мало не забула, Деніел твердо намірився зробити міс Моллой сюрприз і влаштувати для неї вечірку з нагоди її дня народження. Уявляєте? Це буде сімнадцятого... Якщо підкинете хоч якісь ідеї, я любитиму вас до кінця своїх днів...

А коли Роупера не було на острові, про меню забували, робітники співали і сміялися — як і Джонатан глибоко в душі — а звідусіль долинали веселі розмови. Деркотіння стрічкової пилки зливалося з ревом бульдозерів, а підвивання свердел зі стукотом молотків будівельників, бо ж усі намагалися завершити роботу до повернення шефа.

А Джед, задумливо гуляючи італійським садом з Керо-лайн Ленгборн, трималася на безпечній відстані і не обіцяла Джонатану любові навіть на одну ніч, не те що до кінця своїх днів.

Бо у гніздечку Ленгборнів піднімав голову жахливий монстр.

«Ібіс», новесенький прогулянковий човен, яким могли досхочу користуватися гості Кристалу, штилював. Керолайн Ленгборн сиділа на носі судна, вп’явшись у берег таким поглядом, ніби не збиралася туди повертатися. Джонатан, не переймаючись румпелем, відпочивав на кормі з заплющеними очима.

— Ну, ми можемо гребти або можемо свистіти, — ліниво сказав він їй. — Або ж можемо поплавати. Я пропоную посвистіти.

— Дуже неприємне відчуття прокинутися одного ранку і усвідомити, — сказала вона — леді Ленгборн, як і леді Тетчер, наголошувала на найнесподіваніших словах — що той, з ким ти жила і спала, на кого змарнувала не лише свої найкращі роки, а й свої власні гроші, має тебе в дупі. Більше того, під маскою шахрая і лицеміра ховається невиправний злочинець. Якби я комусь розповіла все, що знаю, а я лише дещо сказала Джед, бо вона ще така молода, ну, вони б не повірили і половині моїх слів. Навіть десятій частині. Просто не могли б повірити, якщо вони чесні люди.

Керолайн Ленгборн не переставала скаржитися, а Джонатан так і лежав з заплющеними очима, проте відкритими до кожного звуку вухами. «Інколи, — говорив Берр, — щойно ти подумаєш, що Бог від тебе відвернувся, Він раптом дасть тобі такий подарунок небес, що не зможеш повірити власному щастю».

Повернувшись у будиночок Вуді, Джонатан заснув сторожким сном і прокинувся щойно біля порогу почулися кроки. Обв’язавшись саронгом, він тихенько прокрався вниз, готовий вбивати, якщо доведеться. Ленгборн і нянька заглядали через вікно.

— Ти не проти, якщо ми орендуємо в тебе ліжко на одну ніч? — спитав, розтягуючи слова, Ленгборн. — У палаці зараз все трохи догори дриґом. У Керо зовсім дах поїхав і тепер Джед налетіла на шефа.

Джонатан геть неміцно спав на дивані, а тим часом Ленгборн і його коханка шумно вовтузилися нагорі.

Джонатан і Деніел лежали долілиць один біля одного на березі струмка, який протікав високо на горі Міс Мейбл. Джонатан учив Деніела ловити форель голими руками.

— Чому Роупер гаркається з Джед? — пошепки запитав Деніел, так ніби не хотів наполохати форель.

— Дивись уверх по течії, — прошепотів йому у відповідь Джонатан.

— Він сказав, що вона має перестати слухати всіляку маячню зганьбленої жінки, — сказав Деніел. — А що це таке — зганьблена жінка?

— Ми збираємося зловити цю рибу чи ні?

— Всі і так знають, що через ліжко Сенді пройшла кожна дівка в окрузі, для чого збивати таку бучу? — спитав Деніел, надзвичайно точно імітуючи Роуперів голос.

Порятунок прийшов у вигляді товстої блакитної форелі, яка ліниво пливла попри берег. Джонатан і Деніел одразу ж спустилися на землю, тримаючись за трофей, немов герої. Проте над Кристалсайдом висіла напружена тиша: надто багато таємниць, надто багато тривоги. Роупер і Ленгборн полетіли до Нассау, прихопивши з собою няньку.

— Томасе, цього не може бути! — аж надто радісно запротестувала Джед, видавивши з себе голосні вигуки захоплення Деніелевим уловом. Її обличчя виказувало неабияку напругу, брови неприродно насупилися. До цього часу Джонатану здавалося, що вона не здатна серйозно засмучуватися.

— Голими руками? Але як? Деніел не може всидіти на місці, навіть щоб його підстригли, правда, сонечко? Плюс, він просто терпіти не може плазунів-гидкунів. Денс, це просто супер. Браво! Неймовірно.

Але її позірний хороший настрій не задовольнив Деніе-ла. Він сумно поклав форель на тарілку.

— Форелі ніякі не плазуни, — сказав він. — Де Роупер?

— Продає ферми, золотко. Він же тобі казав.

— Мені вже остогидло, що він постійно продає ферми. Чому б йому їх не почати купувати? Що він робитиме, коли жодної не залишиться? — Деніел відкрив свою книгу про чудовиськ. — Мені більше подобається, коли ми тут з Томасом і без нього. Так якось нормальніше.

— Денс, це дуже по-зрадницьки з твого боку, — сказала Джед і, щосили намагаючись уникнути Джонатанового погляду, поквапилася ще трохи повтішати Керолайн.

— Джедс! Вечірка! Томасе! Давайте трохи розворушимо цю бісову діру!

Роупер повернувся на світанку. Шеф завжди прилітав з першими променями сонця. Цілий день робота на кухні кипіла, літаки прилітали, а будиночок для гостей заповнювався нудними Макденбі, «постійними візитерами» і «неминучим злом». Підсвічений басейн і посипаний гравієм майданчик перед домом були надзвичайно чисті і чепурні. На подвір’ї запалили факели, а з гучномовців, які стояли на ґанку, залунали ностальгійні мелодії зі знаменитої Роупе-рової колекції платівок на сімдесят вісім обертів на хвилину. Напівоголені дівчата у легеньких сукнях, Коркоран у своїй панамці та Ленгборн у білому піджаку і джинсах стояли групками по вісім осіб й мінялися партнерами, манірно розтягували слова і часом щось вигукували. Гриль потріскував, шампанське лилося рікою, метушилася привітна обслуга — Кристал знову став місцем радості і свята. Навіть Керолайн доєдналася до загальних веселощів. Здавалося, лише Джед не могла розпрощатися зі своїм сумом.

— Подивіться на це з іншого боку, — сказав Роупер, який ніколи не бував п’яним, але випивав саме достатньо, щоб бездоганно грати роль гостинного господаря, звертаючись до літньої, але