Читати книгу - "♡♡страсті-мордасті♡♡, Маїра Цибуліна"

- А не пішла б ти зі своєю серйозною розмовою, куди подалі від мене! - зробила вона мені настільки приємну пропозицію. - Що ти собі дозволяєш? Думаєш, якщо ти в своєму домі, то можеш знущатися над своєю гостею? Я думала, ти моя подруга ...

- А я і є твоя подруга.

- Подруги не відбирають у своїх подруг батьків! - злобно заявила Муся.

- Що ти таке верзеш? - здивувалася я.

- Не треба прикидатися, що ти не розумієш, про що йде мова! Ти відібрала у мене тата! Через тебе він мене ненавидить. Він завжди шкодував, що ти не його рідна дочка.

- Що ти за дурниці несеш? - обурилася я.

- Він весь час мені дає зрозуміти, що я гірша за тебе. А якщо не дає зрозуміти, то я сама помічаю це і розумію. Він соромиться мене, дочки, яка навіть не може виконати його просте прохання - принести докази до нього на роботу вчасно. Ти б бачила, з яким докором і розчаруванням він на мене вчора ввечері дивився! А я так би хотіла, щоб він мною пишався і хоча б трішки любив.

- Муся, яка ти дурна ще! Так він тебе любить і дуже тобою дорожить. Ти його маленька дівчинка, яку він виняньчив з народження.

- Не треба мене втішати.

- Дурненька, ти, ще Муся, до того ж сліпа-дурненька! Коли ти вчора не з'явилася до нього на роботу з доказами, він всі органи міста на ноги поставив! Ми тут ледве з розуму не зійшли, телефонуючи всім твоїм знайомим. Потім ми дзвонили в лікарні ... а потім ... - У мене на очах з'явилися сльози, голос мій тремтів. - Ми об'їздили всі морги в Києві ... ми оглянули більше десяти дівчат ...

- Мертвих? - побілівши, запитала Муся.

- Твій тато розплакався прямо перед нами на очах, коли ми повернулися додому. Він був таким нещасним, думаючи, що Ректорша розправилася з тобою. А він не міг нічого з цим зробити, адже у нього не було ніяких доказів проти неї, крім тих, що мала ти.

- Значить, він мене любить? - з червоними очима запитала вона.

- Звичайно, дурочка, ти, - посміхнулася я їй.

- Я страшна подруга. Як я могла таке про тебе думати? Я ж не тільки вважала, що ти вкрала мого батька. Я також заздрила тобі.

- Мені? Чому?

- Ти ніколи не товстієш, притому жереш все, що в тебе влізе. А я весь час на дієтах! Одну моркву гризу! У мене вже зуби болять від цього. Ось вчора на ваги ставала - я знову набрала чотири кіло! Це жах!

- Муся, це все дурниці в порівнянні з тим, що пережив твій тато, та й ми всі, розшукуючи тебе. Навіщо було відключати мобільний?

- Ні, це не дурниці. Ще я тобі страшно заздрю ​через те, що ти працюєш моделлю. Ти ж знаєш, що я мріяла стати моделлю. Але з моїми-то даними краще відразу втопитися!

- Ти що, Мусю?! - здивувалася я словами подруги. - Та ти ж така красуня! На тебе кожен перехожий задивляється, починаючи з підлітків і закінчуючи пенсіонерами! Ти міняєш хлопців, як рукавички!

- Я хоч і красуня, але з зайвими кілограмами і маленьким зростом не беруть в моделі. А зі своїм кволим здоров'ям мені не стати військовим, як того хотів тато. І ще при всій своїй красі мені не отримати того єдиного ... в якого я ... закохана.

- Ти закохалася? Коли? В кого?

- Ще в академії.

- І ти мені нічого про це не сказала? Яка ж ти після цього подруга!

- А не було про що розказувати. Він на мене не звертав уваги.

- Як можна було на тебе не звертати увагу? Так він, напевно, якийсь гей був! Не треба через нього так переживати, Мусічко.

- Ніякий він не гей, - обурилася Муся моїм припущенням, сердито надувши губки і кидаючи в мене свої хижі погляди.

- Значить, дурень! Як можна було не закохатися в кращу дівчину в світі?

- Ні, він не дурень, Доша. І він вибрав найкращу дівчину, яку я коли-небудь зустрічала.

- Ти знаєш цю дівчину?                                                   

- Так, Доша.

- І хто вона? Я її знаю?

- Так, ти її знаєш.

- Ну, хто вона? Не томи мене! Говори вже, раз почала.

- Це ти, - тихо відповіла Муся, глибоко зітхнувши.

- Ти жартуєш! - розсміялася я.

- Якби! Хоча я і страшно тобі заздрю, що він любить тебе, але я також дуже і рада за тебе. Ти цього заслуговуєш.

- Я ... я ... не знаю, що сказати.

- А не треба нічого говорити. Просто бережи його. Він хороший хлопець.

- Муся, але у мене немає хлопця! - вигукнула я, вражена почутим. - Ти щось плутаєш!

- Хоча ви поки і друзі, але він-то хоче більшого, ніж дружба.

- Муся, ти закохана в Карліто?! - запитала я, жахнувшись від цього.

- Ні. Я говорю про другого твого друга. Про нашого спільного знайомого. Він теж навчався в академії.

- К-к-к ..., - спробувала я вимовити ім'я.