Читати книгу - "Загублена Валькірія, Кеті Рід"

— Ти стверджуєш, що я — Головний маг Асгарду — хочу помститись якійсь нікому не потрібній дівчині? — ще голосніше, ніж раніше, озвався Магнус.

— Досить.

Одного слова Всебатька було достатньо, щоб і маг, і син замовкли. Кілька важких ударів серця, що бухкало у мене в грудях, стояла майже повна тиша. Лише круки, що досі кружляли в небі, каркали на різні голоси. Зрештою, Одін повів головою, оглядаючи військо за спиною Асгейра.

— Ви — славетні воїни. Справедливість перш за все, тому я не гніваюсь на вас. Повертайтеся додому.

Ніхто не ворухнувся. Я округлила очі, коли зрозуміла, що воїни, що стояли в перших кількох рядах, дивились не на Одіна, а на Асгейра. Чекали його наказу.

Повернувши голову, Ас кивнув. За мить почувся стукіт. Кожен воїн, перед тим, як зникнути, вдаряв себе кулаком по грудях. Хвиля за хвилею, шеренга за шеренгою, вони переносились в доми воїнів — головний у столиці й менші в інших поселеннях Асгарду.

Залишились лише Асгейр, Гуннар і третій воїн. Я не знала, хто він, але підозрювала, що це — Генерал Божественного війська. Не міг же він залишити своє військо?

— Ти знаєш, як перевірити невинність Єви, — досі голосно заговорив Ас. Піднявши голову і знайшовши моє вікно, він продовжив: — Зазирни в її розум. Віднайди правду.

Тепер до мене повернулись усі. Я затримала подих, вдивляючись у задумливе обличчя Одіна, презирливе — Магнуса і суворе — Аса. Генерал не виказував жодних емоцій, а от Гуннар дивився з тривогою. Мабуть, як і я.

Тепер, коли військо зникло, ніхто не говорив посиленими голосами. Я не чула розмови, але помітила, як Магнус різко кивнув, перш ніж щезнути. Гуннар з Генералом приклали кулак до грудей, схилили перед Одіном голову і теж перенеслися. Одін з Асгейром рушили до брами в’язниці пліч-о-пліч. Це вселяло надію, що вони таки знайшли спільну мову, незважаючи на минулі суперечності.

Я заметалась по вузькій камері, не в силах всидіти на місці. Секунди спливали повільно, поки я дослухалась до кожного стогону з-за стін, до кожного бурмотіння й завивання. Аж ось і кроки.

До моїх дверей наблизились три постаті. Спершу я глянула на Аса, шукаючи підтримки, а потім перевела погляд на Одіна. Прадавня сила накочувала на мене хвилями, але омивала й бігла далі, не затримуючись. Всебатько пильно дивився на мене єдиним оком. Щойно вартовий відчинив двері, він увійшов всередину й наказав:

— Чекайте зовні.

Щойно він наблизився, я напружилась. Одін був лише трохи вищим за мене, але виглядав так загрозливо, що я знала — варто йому лише змигнути, і від мене не залишиться й попелу. Більшу силу за нього мав лише Іггдрасіль.

— Отже, Єва.

Я кивнула, хоча він і не питав. Схиливши голову набік, Всебатько уважно і без поспіху оглянув мене з голови до ніг. Я мимоволі смикнула нижче поділ сорочки Аса і зиркнула на нього. Він підбадьорливо кивнув з-за спини батька.

Одін ступив ближче, і я знову перевела погляд на нього. Тіло били дрижаки вже не від холоду, а від напруги.

— Асгейр стверджує, що ти не вбивала Лейфа. Це так?

Зуби заціпило, але я змусила себе відповісти:

— Так. Ми не вбивали його.

— «Ми»? — звів брову Одін. Озирнувся до сина, а потім знову до мене. — Цікаво.

Він що, не знав, що ми разом? Тоді його чекає великий сюрприз...

— Я зазирну в твої спогади, — повів далі він. — Це буде неприємно. Якщо спробуєш щось приховати, я сам тебе вб’ю.

З боку Аса почувся якийсь шурхіт, але я не змогла відвести очей від блідо-блакитного ока його батька. Кивнула.

Сподіваюсь, він не вб’є мене за те, що там побачить.

Наблизившись ще на крок, Одін обхопив мою голову вузлуватими пальцями. Підняв, змушуючи дивитися на нього. Я важко ковтнула, марно намагаючись розслабитись. Його око тим часом розширилось. Мене затягувало всередину, мов Алісу — в кролячу нору.

Та побачила я не Кролика, а власні спогади за вчорашній день. Хранитель знань розповідає про Соль. Моє світло, що мало не спалило бібліотеку. Битва Асгейра з Лейфом. Як маг сам себе позбавив життя, щоб не датися живим. Піклування Аса про мене.

Зненацька вхопившись за останній спогад, Одін пішов за ним у минулий день. Я була з ним, переглядаючи свято на День Сонця, і те, як ельфи потягнулися до мене, думаючи, що я – богиня. І те, що сталось на березі річки пізніше.

Різко вирвавшись зі спогадів, Одін кліпнув і недовірливо витріщився на мене. Я й собі закліпала, повертаючись у реальність холодної в’язничної камери й проганяючи млосне бажання, яке відчувала в обіймах Асгейра. Щоки почервоніли від сорому.

— Чому я не знав, що твоя підопічна — донька Соль? — похмуро озвався Одін, не зводячи з мене очей.

— Хіба Магнус не сказав тобі? — хмикнув Ас. Не дочекавшись відповіді, він пробурмотів: — Дивно, навіщо йому це приховувати?

Від саркастичного тону Всебатько озирнувся до сина. Той зустрів його погляд гордо і з викликом, і я знову захвилювалась. Зрештою, Одін востаннє глянув на мене, примружився і рушив до дверей, не озираючись.

— Сподіваюсь, ти принесеш мені менше бід, ніж твоя мати.