Читати книгу - "Небесний Легіон, Наталія Глушко"

Король Мірін ступив із порталу на підлогу з чорного мармуру, прикрашеного золотими візерунками в в тронній залі столиці Вердінону—Волузії. На ньому миттєво зосередилися десятки поглядів гномів-вартових у важкій  броні, яка виблискувала, немов вона була зроблена зі світла.

Волузія, розташована в серці Гутольських гір, була справжнім дивом архітектури. Глибоко в скелях, захована від сторонніх очей, вона сяяла вогнями тисячі світильників, відображаючись у стінах з полірованого каменю. Високі колони, вирізьблені в формі давніх героїв, підпирали величезні зали, а підземні водоспади падали в кришталеві озера, забезпечуючи місто свіжістю та силою.

— Ласкаво просимо до Возузії, королю Міріне,— пролунав глибокий, але теплий голос. Перед ним стояв король гномів Кролін, чий вигляд відразу вселяв повагу. Його густе, рудувате волосся спадало до плечей, а довга борода була вплетена в складні коси, прикрашені золотими кільцями. Він був вдягнений у блискучі обладунки, що здавалося, світилися.

— Дякую за гостинність, королю Кроліне,— відповів Мірін, схиливши голову в шанобливому поклоні.— Ваша столиця дивовижна і безумовно цікава для екскурсії. Якщо випаде така можливість—обов’язково зробите мені екскурс цією дивовижною місциною.

Кролін усміхнувся й жестом вказав на розкішно прикрашений зал.

— І це лише вхід, друже. Ходімо до великої зали, там ми зможемо обговорити те, що привело тебе до нашого скромного дому. Але першу — вип'ємо за мир і братерство!

—На жаль, друже мій, мене сюди привів далеко не мир. Ти знаєш, що зараз відбувається в моєму королівстві і що привело мене сюди.

—Знаю, тому ти тут. Я обіцяю не залишатися осторонь. Але зараз ходімо до великої зали, поговоримо.

Велика зала Волузії виглядала доволі видовищно. Величезний кам'яний стіл, витесаний з суцільної кам’яної плити велично стояв по центрі кімнати. Над столом звисали бронзові люстри, що палахкотіли вогнем свічок, закріплених на них і освітлювали приміщення теплим світлом. Уздовж стін стояли статуї найвеличніших королів і воїнів гномів.

Кролін запросив Міріна до столу, на якому вже чекали страви: запечене м'ясо, хліб із темного зерна, густі пивні напої і велика кількість фруктів.

— Гноми завжди починають важливі розмови зі святкового столу,—сказав Кролін, наливаючи Міріну келих медового пива.— Бо як  говорити про війну на пустий шлунок?

Мірін усміхнувся й підняв келих:

— За нашу дружбу і майбутню перемогу!

Кролін голосно зареготав:

— Отакий початок переговорів мені подобається!

Коли давні друзі обмінялися люб’язностями, Мірін почав говорити серйозніше.

— Королю Кроліне, я прийшов  сюди не лише як ваш друг, а й як представник  Ларії. Хелдор продовжує спустошувати наші землі. Їхні війська— це не просто люди, але й орки, чудовиська й маги. Наші солдати хоробрі, але ми потребуємо зброї, яка допоможе нам боронитися від цієї навали.

Кролін, погладивши бороду, замислився.

— Ти кажеш про війну, яка зачіпає нас усіх, навіть якщо ми цього не бачимо. Хелдор не зупинитися на Ларії. Але ти знаєш, гноми не просто ковалі, ми — горді воїни. Ми даємо зброю тільки тим, хто бореться справедливо. Скажи мені, Міріне, чи готовий твій народ до боротьби?

— Ларійці завжди були готові боротися за свободу, —відповів Мірін.—Ми багато втратили, але не зламалися. Наші люди піднімаються, боряться за свободу. І я впевнений, що боротимуться ще відчайдушніше, якщо знатимуть, що вони не самі, що в них є підтримка, якщо знатимуть, що мають союзників.

Кролін уважно дивився на короля Ларії, а потім підняв келих.

—Міріне мене вражає щирість твоїх слів. Я приймаю твоє прохання. Гноми забезпечать вас найкращою зброєю, яка тільки може створена Гутольськими  кузнями. Але я хочу, щоб ти побачив все сам. Ходімо до наших шахт і кузень.

Кролін і Мірін відправилися до вузького і темного входу в печери. Там на них вже чекав гном, котрий ґречно попросив високостей сісти в візок, що рухався по рейках, потім сам застрибнув і вони  спустилися в глибину Гутольських гір, де відкривався приголомшливий вид на  промисловість гномів. Величезні шахти простягалися на багато кілометрів. Гноми, спітнілі, але сповнені рішучості, видобували руду з серця гір. Потоки лави осявали глибини, а  синхронний звук молотів лунав, мов удари серця.

— Тут народжується наша сила,—сказав Кролін, вказуючи на майстрів, які виливали розпечений метал у форми.—Зброя гномів не просто міцна. Вона просякнута магією землі.

Мірін був вражений, спостерігаючи, як творили мечі, щити й списи, що здавалися майже живими.

— Це неймовірно,— сказав він, не відводячи погляду.—Ви не лише ковалі, ви—митці.

Кролін засміявся:

— Ну, ми робимо те, що найкраще вміємо. І зараз ми готові поділитися з вами.. Але пам'ятай, Міріне: ця зброя повинна бути використана тільки для захисту, а не для нападу.

Мірин кивнув, поклавши руку на серце:

— Клянусь, ця зброя захищатиме нашу землю й наш народ.

Кролін зупинився й поклав свою велику руку на плече Міріна: