Читати книгу - "Нафта"

халепі, відпускаючи волосся, а потім вистригаючи його фактично на рівні шиї чи навіть на маківці, а то ще й на чолі, тож посередині вони майже голені, а навколо вух вип’ячуються два величезних стирчаки, нагадуючи — й цього разу несвідомо, вражаючи серце й майже рвучи його на шматки — зачіски певних первісних посвячених, які нівечили собі обличчя, перетворюючи його на невпізнанну маску. За таких умов, здається, найліпших результатів досягають ті, хто мав нещастя народитися з густющим та кучерявим волоссям (яке колись було «кучерявеньким»), але випрямили його, а тому могли утнути зі своєю штучною шевелюрою все, що заманеться, геть-чисто руйнуючи свій природний вигляд і, так воно видається, якнайбільш задовільно відповідаючи Первісному Взірцеві зі свого Кола, саме тому, що і є Взірцем Потворності та Відворотності. Залежно від того, наскільки близько вони наблизилися до такого Взірця, у них формується два більш-менш задовільних різновиди поведінки (хоч цілковита задоволеність переважала набагато частіше). Перший різновид — це поведінка святенника, яка виражалася у тихому сяйві очей та помірності у жестах, яка трапляється, коли людина цілковито здійснила свою мрію, а через це не має більше за що докоряти долі, не має чого просити чи чекати від неї. Він цілковито реалізувався й перебуває у мирі із суспільством, перед яким хизується своєюa[222] наближеністю до Взірця, принаймні соціальною, яку він вважає майже ідеальною. Більш того, така досконала імітація Взірця викликає у ньому звичайний «переворот», завжди притаманний цілковито конформістським поглядам, а потім ця людина стає агресивною й жорстокою. Загалом, цілковите прийняття Влади обертається на жорстокість до меншості, яка з тих чи інших причин цю владу не приймає чи не стає на її бік. Отож укупі із блаженним та застояним світом, притаманним людині, яка ладна всім своїм єством у власному Тілі втілити всі Вказівки Влади, у нім співіснує ще й зловісне світло злості, люті, шаленства, завдяки якому надмірна Покора обертається мало не на Анархію, а бездоганна правильність — на неподобство.

А другий різновид поведінки, яка виникає внаслідок наближеності до Взірця, — це мовчання. Слово стало мовою зовнішності та міміки: вислови опустилися до Плотськості, а надто — до зачіски; це спосіб стати породженням беззаперечного Взірця, наслідування якого вже саме по собі про все свідчить.

Принаймні, про таке Карло дізнався від тих двох Божеств.

Нотатка 71f

МЕРДА

(Видіння, розділ п’ятий)

У п’ятому розділі Видіння бачимо, як Мерда та його дівчина, — котрі досі так незвично приклеїлися одне до одного й мають такий вигляд, наче ні за що в світі не розчепляться, — підходять на висоту Вулиці ххх ххх, до другої вулиці, яка йде поперек Торпіньятарської дороги. Цього разу Сцена у Видінні розташовується праворуч від Карло, який споглядає за ним, відкотившись у візочку назад. Навколо рубіново-червоне світло. Так само надзвичайно яскраве посередині й притьмарене по краях. І так само попереду, у кінці убогої вулиці на околиці, в густому тумані воно перебіжне й у рубіновому світлі видається лише блідим спомином. Одначе у майже безбарвному світлі не височіють вочевидь незалюднені багатоповерхівки, навпаки, там стоять халупки, будмайданчики, мури Акведука. «Це все, що залишилося від колишнього плебейського мегаполіса», — ось яку думку навівали Карло двоє Божеств за спиною. І він старанно вдивляється. У копії — у маренні, в якому все відбувається із зсувом (майже як помилка на письмі), — бачить, як комашиться прадавня чернь: у дранті, у сірих штанях, білих сорочках та барвистих кофтинках, якійсь ненормальній одежині, із червоною хустиночкою, у «морпіхотському» береті, начепленому на лоба так, що потилиця лишилася зовсім гола.

Але зараз, залляті рубіновим світлом Видіння, люди наче щойно вийшли із крамниці одягу. Насправді у цьому не було нічого стидкого чи болісного. Але досить лише трошки придивитися: до того, що промовляють штани, від яких ще наче й цінника не відірвали: вони зовсім нічим не поступаються тим, які носять буржуа, — ані своєю абсолютною сучасністю у тому вигляді, в якому вони є, ані гарним смаком, ані вдаваною «убогістю» й «латаністю», ані кольоровою гамою від запилено-небесного, бірюзового, блакитнуватого, сірого з раптовими переливами жовтого й червоного; вони такі самі невинно-вузькі й обліплюють талію та матню й так само невинно-широкі нижче колін і таке інше… — мова, якою промовляють ті штани, сповнена не меншого сенсу, аніж їхні тіла та зачіски. Вона теж спричиняє в очах та жестах спокійне світло блаженства пересиченої та реалізованої людини, а з ним і несамовите сяйво того, хто поєднує нечисте сумління, яким воно стає від цілковитого поневолення Взірцем, та єретично-революційний неспокій людини, яка натхненно вдягається, керуючись смаком, який вона вважає принаймні настільки ж анархічним та неподобним, як цілком законним і таким, що відповідає правилам. Певна річ, що через первісну простоту, яка допомагає у здійсненні всього цього, потворність стає ще потворнішою, а відразливість ще відразливішою. Втім, у цьому Колі виділено й відокремлено не Складову потворності та відворотності, а стиль одягу та його конформізм. Розповідаючи про різноманітні Складові на різних Колах, я не в змозі невідступно дотримуватися теми, а тому зазвичай усе закінчується тим, що я інстинктивно зображую їх такими, якими вони є в реальному сьогоденні. Я не спроможний говорити про зачіски, не згадавши про дупи, й говорити про дупи, забувши про те, як хто зачесаний. До речі, про конформізм в одязі: двійко Божеств сказали Карло про це приблизно таке. Насправді річ у тім, — звісно, якщо не зважати на барсетки, які тримають між великим та вказівним пальцями або під пахвами, дурнуваті хвойдівські торбинки, які здатні принизити й перетворити на посміховище навіть найбільш гідного молодого парубка, — усе це вбрання, якщо подивитись на це безстороннім оком, не досягає такого самого рівня огидності, як, наприклад, зачіски та носіння бороди; хай там як, а завдяки вбранню з якнайсильнішою та ххх ясністю виявляється той факт, який, завдяки бородам і зачіскам, проявляється надто різко й відразливо, аби це помітили: я маю на увазі інтеркласовість[223]. Це вже не злидарський одяг, це ключ до того, щоб розтлумачити Видіння, яке показують Карло Божества, але він перестав бути таким не через те, що бідні боролися, щоб досягти у цьому (в одязі) соціальної рівності, а тому, що їм дозволили у цьому бути рівними. Загалом, навіщо повторювати свої слова знову? Йдеться про принизливе та сороміцьке явище інтеркласовості, і цим усе сказано. Отож коли спостерігаєш за людьми, надто молоддю, які з’являються у Видінні, саме через це стискається серце й з’являється глибока та непогамовна туга.