Читати книгу - "Хрещений батько"

Лише Філіпп Татталья був трохи стурбований. Вбивство Сантіно Корлеоне зробило його найуразливішою постаттю серед усіх присутніх у тому випадку, якщо знову спалахне війна. І він уперше виголосив довгу промову.

– Я згоден із усім, що тут ухвалили, і готовий забути нещастя, що судилося мені. Але мені б хотілося почути ясні запевнення від Корлеоне. Чи не замислить він якоїсь особистої помсти? З часом, коли його позиції, можливо, стануть міцнішими, чи не забуде він, що ми заприсяглися в дружбі? Звідки мені знати; ану ж через три-чотири роки він вирішить, що з ним обійшлися не по правді, що його проти власної волі схилили до угоди, і відкине цю угоду? Невже нам доведеться постійно остерігатися один одного? Чи справді це буде мир не тільки в справах, а й у душі? Чи дасть Корлеоне нам усім свої запевнення, як ось я даю їх зараз?

Саме тоді дон Корлеоне виголосив промову, яку довго пам’ятатимуть і яка підтвердила його становище найдалекогляднішого з-поміж них усіх, найщедріше наділеного здоровим глуздом і вмінням поцілити в саму суть справи. Його карбована фраза стала по-своєму такою ж відомою, як і «залізна завіса» Черчилля, хоча вона дісталася широкої громадськості лише через десять років.

Вперше він говорив до зборів, підвівшись із крісла. Невисокий, трохи схудлий після своєї «недуги» – можливо, тепер ясніше ніж будь-коли стало видно, що йому вже шістдесят, однак, поза всякими сумнівами, до нього повернулася колишня фізична міць і гострота розуму.

– Що б за люди були з нас, якби ми не керувалися здоровим глуздом, – заявив він. – У такому випадку ми виявилися б не кращі за хижих звірів у джунглях. Але ми наділені розумом, ми можемо доводити один одному, що треба, ми можемо й самі добирати, що й до чого. Ну навіщо заводив би я ще раз усю цю колотнечу? Мій син мертвий, це моє нещастя, і я маю пережити його сам, не вимагаючи, щоб невинний світ навколо мене страждав разом зі мною. Отже, я даю слово честі, що ніколи не намагатимуся помститися. Ніколи не стану копатися в минулому. Я залишу ці стіни з чистим серцем.

Дозвольте нагадати: ми завжди маємо пильнувати свої інтереси. Усі ми – люди, що не захотіли бути дурнями, відмовилися бути ляльками, що танцюють, коли їх смикають за ниточку високопосадовці. Нам повелося добре в цій країні. Майже всі наші діти живуть кращим життям. У декого з вас є сини – професори, вчені, музиканти, ви самі також щасливі. Можливо, ваші онуки стануть новими пеццонованте. Ніхто з нас не хотів би, щоб наші діти йшли нашим шляхом – це дуже важкий шлях у житті. Хай вони будуть такими, як усі інші, ми своїм завзяттям забезпечимо їм становище в суспільстві й добробут. У мене вже є онуки й, можливо, хто знає, колись їхні діти стануть губернаторами, а може, і президентами Сполучених Штатів – в Америці нічого не виключене. Але ми не повинні відставати від свого часу. Час пістолетів, різанини та вбивств уже минув. Нам треба бути кмітливими, як бізнесмени, це гарантує більше прибутків, це вигідніше нашим дітям і внукам.

Щодо наших власних вчинків, то ми не відповідаємо за босів великого калібру, за тих пеццонованте, що беруть на себе сміливість вирішувати, як нам жити, і оголошують війни, де ми мали б накладати життям, захищаючи їхні інтереси. Хто сказав, що ми повинні підкорятися законам, які вони виробили, щоб захищати власні інтереси й завдавати шкоди нашим? І чому тоді вони мали б утручатися, коли ми влаштовуємо свої справи? Sonna cosa nostra – це наша справа, – сказав дон Корлеоне. – Ми самі порядкуватимемо в нашому світі, бо це наш світ, «коза ностра». Отже, нам треба триматися гурту, щоб оберігати себе від отих втручань. Інакше нам просилять кільце в ніздрі, як мільйонам неаполітанців та інших італійців у цій країні.

З цих міркувань, з інтересів спільної вигоди я відмовився під помсти за мого сина. Присягаюся, що, доки відповідаю за дії моєї «родини», ніхто пальця не підніме проти присутніх тут, хіба якщо б виникли поважні причини й хтось зухвалими діями змусив до того. Я згоден поступитися своїми комерційними інтересами заради спільної вигоди. Це моє слово, слово честі, а ті, що зібралися тут, знають: я ще ніколи не порушив свого слова.

Але ж у мене є й свої інтереси. Мій менший син, звинувачений в убивстві Солоццо й капітана поліції, мусив утекти і тепер переховується. Тепер я хочу забезпечити його повернення додому, хочу зняти з нього фальшиві звинувачення. Це моя справа, я сам візьмуся за неї. Я або розшукаю справжніх убивць, або ж доведу владі його невинність – можливо, свідки та інформатори відмовляться від своїх брехливих зізнань. Та знову ж таки наголошую, що це моя справа, і сподіваюся, що зумію повернути сина додому.

Проте дозвольте мені сказати ще й таке. Я чоловік забобонний; воно й смішно, але мушу визнати за собою таку ваду. Отже, якщо з моїм меншим сином трапиться якась нещаслива пригода, якщо полісмен випадково пристрелить його, якщо він повіситься в камері, якщо з’являться нові свідки, щоб довести його вину, моя забобонність вимусить мене вважати, що це наслідок недоброї волі декого з-поміж тих, хто сьогодні є тут. Я скажу вам більше. Якщо мого сина вб’є блискавка, я звинувачу когось із присутніх. Якщо його літак упаде в море, або океанські хвилі поглинуть корабель, на якому він пливтиме, або якщо він помре від пропасниці, чи на його автомобіль наїде поїзд, така вже моя забобонність – я запишу це на рахунок недоброї волі когось із присутніх. Панове, я нізащо не вибачу цієї недоброї волі, цього прикрого випадку. Але поза цим дозвольте мені заприсягтися душами моїх онуків, що я ніколи не порушу встановленого нами миру. Зрештою, кращі ми чи ні від отих пеццонованте, що вбили незліченні мільйони людей лише впродовж нашого життя?

З цими словами дон Корлеоне рушив до місця, де сидів дон Філіпп Татталья. Той підвівся назустріч йому, обидва обійнялися й розцілувалися в щоки. Інші дони заплескали в долоні, теж підвелись і привітали дона Корлеоне й дона