Читати книгу - "Лабіринт"

Він кивнув.

— Зачекай тут. Я повідомлю віконта Тренкавеля про твою присутність та попрошу дозволу, щоб ти поїхала з нами. Твоєму чоловікові також слід сказати.

Алаїс бачила, як він зник у тіні будинку. Залишена на самоті, вона роззирнулася навкруги. Тварини простяглися у затінку, їхня шерсть вирізнялася на тлі холодних і блідих сірих стін, яким було байдуже до людей та їхніх справ. Незважаючи на власний досвід й усі ті історії, що їх розповів їй Ам’єль де Курсан, тут, у спокої палацу, Алаїс не могла до кінця повірити, що загроза була надто близькою.

Позаду неї відчинилися двері, і величезний потік людей заполонив сходи й подвір’я. Алаїс притулилася до колони, щоб її раптом не збили з ніг.

Подвір’я вибухнуло криками, командами й наказами. Джури бігали, ловлячи коней своїх володарів. Ув одну мить палац перетворився з місця правління на військовий табір.

Серед цього галасу Алаїс почула, що хтось її кличе. Це Гільєм! Серце мало не вискочило з її грудей. Алаїс обернулася, намагаючись побачити, звідки линув його голос.

— Алаїс! — вигукнув він, не вірячи своїм очам. — Що ти тут робиш?

Тепер Алаїс бачила його, він, штовхаючись, пробивався крізь натовп, доки не схопив її на руки, притис до себе так міцно, що вона подумала, ніби він хоче вичавити з неї рештки сили. Натомість його подоба і його запах вивітрили решту думок з її голови. Усе забулося. Вона пробачила йому геть усе. Дівчина майже соромилася того, що він аж так щиро радий її бачити. Заплющивши очі, Алаїс уявила, що вони самі, якимось дивом знову в Шато Комталь, мовби нещастя останніх днів були просто лихим сном.

— Як я скучив за тобою, Алаїс, — промовив Гільєм, цілуючи її в шию та руки. Алаїс аж здригнулася.

— Mon còr[94], що це таке?

— Нічого, — швиденько відповіла Алаїс.

Гільєм відгорнув плащі побачив яскраво-фіолетовий синець на її плечі.

— Що це, на Бога! Як таке сталося, заради...

— Я просто впала, — перервала його дружина, — і найгірший удар припав на плече. Насправді все не так страшно, як здається. Будь ласка, не переймайся.

Тепер Гільєм виглядав стурбованим, його посіли сумніви.

— Ось як ти проводиш вільний час, коли мене немає вдома? — промовив він раптом, підозріливо звузивши очі. Потім зробив крок назад і запитав:

— Чому ти тут, Алаїс?

Алаїс, запинаючись, пробелькотіла:

— Щоб передати татові повідомлення.

Тієї миті, коли слова злетіли з її вуст, Алаїс усвідомила, що бовкнула зайве. Її втіха одразу ж поступилася місцем хвилюванню. Гільєм стемнів на виду.

— Яке ще повідомлення?

Її думки переплуталися. Що б сказав її батько? Як вона зможе виправдатися?

— Я...

— Що за повідомлення?

Алаїс затамувала подих. Понад усе інше, вона б хотіла, щоб узаємини між нею та чоловіком були відвертими, але вона пообіцяла батькові мовчати.

— Messire, пробачте мені, але я не можу сказати вам цього. Повідомлення стосується тільки мого батька.

— Не можеш чи не скажеш?

— Не можу, Ґільєме, — із жалем промовила Алаїс. — Я б розказала за інших обставин.

— Він посилав за тобою? — розсердився Гільєм. — Він посилав за тобою, не питаючи мого дозволу?

— Ні, ніхто не посилав за мною! — крикнула Алаїс. — Я приїхала з власного бажання.

— Одначе все-таки не кажеш мені, чому?

— Благаю тебе, Гільєме! Не проси мене порушити обіцянку, дану батькові. Будь ласка! Спробуй зрозуміти.

Зненацька Гільєм схопив її за руки і струснув.

— Ти мені не скажеш? Ні? — він гірко розсміявся. — Як по-дурному я гадав, ніби повністю володію тобою.

Алаїс спробувала затримати чоловіка, але він уже прямував крізь юрбу.

— Гільєме! Зачекай.

— Що сталося?

Алаїс раптово обернулася і побачила, що ззаду підійшов батько.

— Мій чоловік образився через те,