Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Звичайна вдячність 📚 - Українською

Читати книгу - "Звичайна вдячність"

431
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Звичайна вдячність" автора Вільям Кент Крюгер. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 94 95 96 ... 114
Перейти на сторінку:

— Але ж, сер, це надважливо.

— Так само, як і закон, синку. Я ж кажу вам, Ллойд Арвін знайде людину, яка зробить усе як слід. Переконаний у тому.

— Ні, будь ласка, — я благав. — Це має бути Гас.

— Чому Гас? — Доул поставив пляшечку.

Я волів би, щоб Доула тут не було. Я волів би бути дорослим і довести до кінця справу з Доулом, яку не встиг завершити Гас. Не хотілося навіть визнавати його присутності, необхідність говорити викликала лише відразу. Проте що я міг тоді зробити? З відчаю я вигукнув:

— Тому що він і його предки — гробарі, і Гас копає не просто ями в землі.

— Але ж синку, могила, — відповів сержант Блейк, — це, власне, лише дірка в землі.

— Ні, зовсім, ні. Коли це зробити правильно, вона перетворюється на вирізьблену скриньку, в якій лежатиме щось цінне. Я не хочу, аби казна-хто вирізьблював скриньку для Аріель.

— Співчуваю, Френку. Чесно, співчуваю. Але я не можу просто так відпустити ув’язненого.

— А чому ні, Кліве? — Доул взяв до рук «Колу».

— Тому що я вже підготував усі необхідні документи. Я не маю таких повноважень. Як я поясню це босові?

— А що тут пояснювати? Ти відпускаєш його, він доводить могилу до пуття і повертається, — вів Доул.

— А чого ти такий упевнений, що він повернеться?

— Запитай його.

— Доуле, послухай…

— Приведи його сюди і запитай, Кліве.

— Привести його сюди?

— Ти боїшся, що він учинить тут погромище?

— Ой, хто б це тут озивався? — кинув у відповідь сержант Блейк.

— Паразит ударив мене, — Доул торкнувся синця. — Давай його сюди, Кліве.

— Господи, — зітхнув сержант Блейк. Він подивився на Доула, на мене та Джейка, похитав головою — і зрештою поступився. Дістав з шухляди у столі ключі, відчинив металеві двері позаду і пішов до в’язниці.

За його відсутності Доул жодним словом не обмовився. Сидів і потягував потроху «Колу» — так, ніби розбите обличчя, друг у в’язниці, двійко наївних дітлахів з безнадійною місією — то буденна справа, не варта його уваги.

А я... я стояв і не знав — плюнути йому в обличчя за те, що саме через нього виникло стільки неприємностей, чи до смерті дякувати за надану допомогу.

Одягнений у брудну сорочку, з точнісінько таким же синцем, як у друга, Гас ішов попереду сержанта Блейка.

— Привіт, друзяки, — привітався він із нами.

— Вони прийшли, аби витягти тебе звідси, — Доул міг понасміхатися з нас, проте не став того робити. Він лише наголосив на нашому вчинкові.

— Я вже все пояснив, — втрутився сержант Блейк.

— Ну то що, Гасе? Клів відпускає тебе закінчити могилу для Аріель. Ти повернешся потім? — спитав Доул.

— Звісно, повернуся, — відповів Гас.

Гасові слова не переконали Кліва Блейка, він саме розтулив був рота, аби щось додати, проте Доул урвав його:

— Гас каже, що він повернеться. Кліве, відпусти його.

— Але бос…

— На дідька… Це правильне рішення, і ти це знаєш, — Доул поглянув на Гаса. — Допомога потрібна?

— Ні, я впораюся.

— Згода, — Доул поліз у кишеню штанів і віддав щось Гасові. — Ось ключі від твого мотоцикла.

— Дякую.

Очі Доула дивилися на нас, та я не міг прочитати їх вираз. Він чекав від нас подяки? Він думав, що тепер ми квити?

— Ваш тато знає, де ви?

— Ні, сер.

Доул підніс ліву руку і подивився на годинник:

— Якщо не помиляюся, вже скоро розпочнеться прощання з покійною. На вашому місці, я не гаяв тут навіть миті.

— Дякую, сер, — кинув я сержантові Блейку.

— Біжіть, — відповів він нам. — Гасе, як не повернешся за дві години, добряче пошкодуєш.

Гас ішов слідом за мною та Джейком, потім мовив:

— Я підвезу вас й одразу на цвинтар.

1 ... 94 95 96 ... 114
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Звичайна вдячність», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Звичайна вдячність"