Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Містичний вальс 📚 - Українською

Читати книгу - "Містичний вальс"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Містичний вальс" автора Наталія Очкур. Жанр книги: 💛 Любовні романи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 94 95 96 ... 98
Перейти на сторінку:
вона божеволіла, ридала, коли день у день, мов почвара, блукала засніженим лісом, сахаючись людей, як вампір — сонячного світла, але зараз він тут. Поруч. І вуха, мов локатори. Він все почув — ну, хто б сумнівався. Обличчя в Олексія закам’яніло.

— І як же ти робиш свою кар’єру? — наблизившись, м’яко уточнив він, неначе не розуміючи, на що натякав Валентин. — Розкажи мені, а я послухаю.

Вона втрачає його, із жахом зрозуміла Лана, щойно віднайшла — і втрачає! Ні! Оце вже ні! Вона не може дозволити собі такої розкоші — знову втратити його!

Після всіх цих страждань, після мук, які хижими птахами шматували її вразливу, але ще живу плоть і душу, вона просто не може загубити його! Та що ж робити? Пояснювати щось, виправдовуватись, принижуватись, благати? Ні — цим вона тільки все зіпсує! І тоді вона зробила єдине, що могла, єдине, що взагалі можна було зробити в цій ситуації — розвернулась і мовчки пішла геть.

Олесь наздогнав її за хвилину і сіпнув за рукав, змушуючи обернутись. Вона не піддалася.

— Світлано!

— Мені нічого сказати тобі, Олесю. Піди та поговори з Валентином — він знає про мене більше, ніж я сама!

— Лано…

— Пусти мене!

— Кохана…

— Забирайся геть!

— Маленька!

— Геть! Головне — невинність душі; той, хто навчив мене цьому, був чимось схожий на тебе!

— Ну, пробач, Світлячку мій, — вигляд у Олекси був найпокаянніший. — Так, це ревнощі! Звичайнісінькі ревнощі! І мені навіть не соромно! Соромно лиш за те, що я зрадив тебе, а потім змусив чекати — так довго, стільки пустельних років… Звідки мені знати, що ти робила усі ті сотні літ, доки мене не було поряд?

— Чекала тебе, — Лана повернулась нарешті, сміючись і плачучи, і обвила його плечі руками. — Я просто чекала тебе, мій королю.

— Єдина моя… Я піду і наб’ю морду цьому Валентину, — пообіцяв він, припадаючи до її вуст. — Але потім… трохи пізніше… нагадаєш мені, якщо я забуду.

— Неодмінно.

— Бо ти така гарна, що можна забути про все на світі. Ти така прекрасна… як сонце.

— Олесю…

— Як світло… Ти маєш хороше ім’я. Воно тобі дуже пасує — Світлана…

— Твоє тобі теж підходить. Олексій — захисник… Мій захисник. Тільки попереджаю одразу — бажаючих просвітити тебе стосовно моєї ганебної, як вони це називають, поведінки, буде більш ніж достатньо. Я не робила нічого поганого, нічого, за що мені могло б бути соромно, — Лана дивилась Олесю прямо у вічі, — та деякі, навіть якщо із власних очей у них стирчить частокіл, дуже пильнують смітинки в очицях ближнього.

Олекса замислився.

— Вважаєш, я не подужаю всім морди набити? Тоді покличу на допомогу Ромка.

— Думаю, до цього не дійде.

— Я теж так думаю. Бо я забираю тебе із собою.

— Куди?

— А як ти гадаєш?

Притиснута до підвіконня — Олесь наново затягнув її до вікна, та й дійсно — не стирчати ж їм посеред коридору — Лана тільки зітхнула.

— А я повинна вгадати?

— Аякже. Дається три спроби.

— В Рутенію?

— За тисячу літ я забув туди дорогу.

— В Чорний ліс, шукати галявину Закоханих Сердець?

— А хіба ти вже не знайшла її тоді — за нас обох?

— І це він знає. Ну, тоді мабуть що до Львова.

— Вгадала! На останній спробі! Ти ледь не завалила гру!

— А ще були претендентки?

— О, Боже мій, ні. Ні. Ти поза конкурсом, поза конкуренцією. Ти найкраща. Тому я і вибрав тебе.

— Вибрав із кого? — Лана жартома замахнулась на нього рукою. — Я ж поза конкурсом!

— Ти — моє все, — Олесь перехопив її правицю, поцілував кістянки пальців. — Бачу, ти носиш його… мій перстень.

— Не знімаючи. Бо тепер він уже мій. Ти подарував мені його, не забув? Мушу визнати, любий — ти справжній збоченець. Я вже казала тобі?

— Було щось таке… не пам’ятаю тільки, чи ти жалілася?

— Жалілась? Я?

— Так, ти ніколи ні на що не скаржилась. Навіть тоді, коли я зрадив тебе, я не почув жодного докору.

— Не було ніякої зради.

— Кохана, я зрадив тебе, — із притиском повторив Олесь. — Я змушений був нести цей хрест через багато життів. Бо зрада — це той єдиний гріх, який не можна відмолити.

— Це дивлячись, як ти молитимешся, — Світлана сказала це і, зніяковівши, відвела очі, бо Олесь хмикнув.

— А як треба?

— Я складу перелік.

Погляд Лани впав на білий автомобіль у внутрішньому дворі «Київлікпрепарату» — здається, це був новенький «Пежо». Незнайомий — бо всі автомобілі своїх колег Лана знала, як свої п’ять пальців. Біля авто, переминаючись з ноги

1 ... 94 95 96 ... 98
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Містичний вальс», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Містичний вальс"