Читати книгу - "Загибель Уранії, Микола Олександрович Дашкієв"

Каторжники були весь час напоготові, особливо після попередження, яке передала Тессі. Вони не скидали скафандрів, навіть коли наглядачі загрожували карцером. Але, щоб жити, людина мусить їсти. А для цього треба зняти хоча б шолом.

«Нещасливий випадок» і трапився саме під час сніданку.

З мовчазної згоди наглядачів, які побоювалися бунту приречених, каторжники їли в дві зміни. Чергові шоломів не знімали.

Коли прогримів вибух і на місці дверей з'явилась величезна діра з гострими рваними краями, туди миттю кинулись кілька десятків чоловік. Люди намагалися затулити отвір своїми тілами, щоб хоч трохи затримати повітря, дати можливість іншим надіти шоломи. Але все це було марно — врятуватися не встиг ніхто.

В мовчазній скорботі позносили каторжники тіла своїх бойових друзів, припнули їх швартовими ланцюгами одне до одного: вони спільно пройшли важкий шлях боротьби, тож хай і лишаться так довіку в пустельному міжпланетному просторі.

П'ятдесят три чоловіки. Кожен з них був втіленням мужності й чесності, мріяв дожити до світлих днів перемоги комунізму на всій планеті… І ось тепер вони висять страшною стрічкою посеред довгого вузького тунелю, а навколо них чудернацьким гроном розташувалися п'ятдесят живих.

Ні руху, ні звуку в тунелі, звідки витекло повітря. Тільки видно при світлі тьмяних лампочок, як ворушаться губи людей за скельцями шоломів. Голосів у тунелі не чути, зате їх чути в скафандрах каторжників, де є приймачі — це бринить, наростає могутня пісня. Комуністи співають свій партійний гімн.

Прощавайте навіки, дорогі друзі! Ви були справжніми людьми, і людство не забуде вас ніколи. Може, і ми поляжемо у важкій борні, але партія — невмируща! Вона переможе!

Навіть наглядач, який зазирає в отвір колишніх дверей, не наважується порушити урочисту скорботу цих хвилин. І тільки коли заворушилось, розпалось гроно людей, у навушниках скафандрів каторжників пролунала команда:

— По одному — виходь!

Ніхто не поворухнувся.

— Скільки разів повторювати?! — наглядач просунувся в отвір і простягнув вмонтований у рукав скафандра пістолет. — Марш уперед по одному!

Блиснув та й погас прожектор на шоломі каторжника з числом «17» на грудях. Мабуть, то був якийсь умовний знак, бо з рою людей виплив один і, відштовхнувшись од стіни, повільно посунувся уперед. Він плив боком, тримаючи праву руку ззаду. Але це не привернуло уваги наглядача. Слідом за ним вирушив другий.

Наглядачі ніколи не підпускали до себе каторжників надто близько: доведена до розпачу людина могла вчепитись у свого ката. Цей наглядач теж завбачливо посторонився, пропускаючи каторжника. А той, пропливаючи мимо, швидко підвів руку.

Не було чути пострілу — тільки блиснув неяскравий спалах, та каторжник, замість вилетіти в отвір, вдарився об стіну тунелю, відкинутий віддачею зброї. Наглядач раптом скорчився, схопився пластмасовою рукавицею за груди. Коли б навіть куля не пробила йому легені, він все одно загинув би, бо повітря швидко ринуло з скафандра у міжпланетний простір.

Блиснув спалах ще одного пострілу — в дверях тунелю, — і в наступну мить, підштовхнутий сильною рукою, сюди влетів другий приречений на смерть наглядач.

Пістолетики Тессі Торн зіграли свою роль. Початковий етап боротьби було виграно.

Власне, повстання спалахнуло раніше визначеного часу. Мало забити кількох наглядачів: беззбройні, позбавлені змоги рухатись у космічному просторі каторжники могли сподіватися на порятунок тільки тоді, коли було б захоплено всю базу або хоча б одну з ракет. А їх на космодромі, на жаль, не було. Саме на них чекав повстанський комітет, щоб подати сигнал. «Нещасливий випадок» прискорив повстання.

Ще одного наглядача, що, занепокоєний відсутністю своїх колег, поткнувся до тунелю, спіткала доля його попередників. Тепер у каторжників було вже три ракетні злагоди, три радіопередавачі, три великі пістолети, крім пістолетиків Тессі Торн.

Щоб уникнути зайвих свідків, злочинний вибух було влаштовано тоді, коли більшість наглядачів і техніків відпочивали. І це сприяло успіху повстання. Караульне приміщення, склад зброї та обмундирування повстанці захопили без жодного пострілу. Вони миттю переодягнулись у досконалі скафандри і відразу ж з безсилих стали могутніми: тепер вони могли вільно пересуватися з допомогою ракетних пристроїв, оборонятись і наступати, підтримувати зв'язок по радіо.

Наступ був такий несподіваний і навальний, що приголомшені охоронці та техніки не встигли скористатися зброєю, а герметичні двері кают та перебірок у коридорах глушили щонайслабший зрадливий звук.

За годину все було скінчено. Космодром опинився в руках комуністів, а на Зорі Кейз-Ола, за якихось тридцять-сорок миль, про це навіть не знали.

Не підозрював про повстання і командир космічної бази генерал Спік. Він повертався на Зорю з Пірейї в чудовому настрої: за успішне закінчення побудови штучного супутника його було нагороджено орденом та солідною грошовою премією.

Можна уявити здивування і переляк генерала, коли в його ракету, як тільки вона пришвартувалася до космодрому, вдерлись озброєні люди, зв'язали його і кудись потягли. А ще за кілька хвилин генерал брав участь у найнезвичайнішій у своєму житті військовій «нараді».

Грізний генерал Спік, дізнавшись про становище на базі, вирішив будь-що врятувати своє життя. Він охоче й докладно відповідав на всі запитання тих, які годину тому були його рабами.

Повстанців насамперед цікавило питання, чи можна захопити Зорю Кейз-Ола або хоч завдати їй непоправної шкоди.

Ні, генерал Спік такої можливості не бачить. Навіть коли використати його ракету, то захопити охорону Зорі Кейз-Ола зненацька не вдасться. Досить тривожного сигналу — і ввімкнуться автомати захисту кожного сектора. Обстріляти штучний супутник з дрібнокаліберних гармат протиметеоритного захисту космодрому? Але це все одно, що кидати камінці в танк. У шановних панів повстанців є тільки одна можливість: