Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Царівна, Ольга Кобилянська 📚 - Українською

Читати книгу - "Царівна, Ольга Кобилянська"

198
0
18.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Царівна" автора Ольга Кобилянська. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 96 97
Перейти на сторінку:
що та пра­ця до­вер­шає її щас­тя. Так мається та річ, Пав­лин­ко, і ти по­вин­на тим тіши­ти­ся.

- Тішитися, Мілеч­ку? Тішся ти, ко­ли мо­жеш, я не мо­жу тіши­ти­ся. В світі не­ма прав­ди!


- Ет, Пав­лин­ко, ти мені чо­гось над­то огірче­на. Я би влас­не ска­зав, що в світі є ще прав­да!


- Є? Ха-ха-ха! І ти справді ска­зав би це вви­ду сум­ної долі твоїх доньок? Глянь на Ле­ну! Відда­ла­ся за прис­таріло­го ди­ва­ка і, стра­тив­ши з дітьми здо­ров'я, до­жи­ла то­го, що він ра­хує кусні хліба, котрі во­на бе­ре в рот. А Ка­тя, здо­ро­ва, доб­ре ви­хо­ва­на, гар­на, мов та квітка, працьови­та, мов му­раш­ка, діжда­ла­ся в своїм най­кращім віку, що о неї не пи­тає і один муж­чи­на. І це в те­бе «прав­да»? Чим зас­лу­жи­ла собі На­тал­ка на та­ке ша­ле­не щас­тя? Вип­ро­си­ла йо­го у бо­га хоч би од­ним зітхан­ням? Чи, мо­же, пос­лу­хом на твої і мої мо­ральні на­уки і упімнен­ня? Чи, мо­же, пра­цею? Та­кою пра­цею, яка прис­тоїть жінці, якою зай­ма­ла­ся я в своїх діво­чих літах у ро­дичів, а відтак, вий­шов­ши заміж, і в се­бе, що­би свой­ому до­мові на­да­ти зна­чен­ня і ха­рак­тер, а дітей щоб вип­ро­ва­ди­ти на чес­них і пра­вих лю­дей? Ска­жи! Ти, як мені здається, за­го­лом­ше­ний пре­ве­ли­ким щас­тям своєї сестріниці, за­був уже за­див­ля­ти­ся на речі тве­ре­зи­ми очи­ма! Та сла­ва бо­гу, що в ме­не не ос­лаб ум і що я, ста­нув­ши не­по­хит­но на раз виб­ранім ста­но­вищі, не пос­туп­лю­ся з йо­го ніко­ли на один крок, - сла­ва бо­гу!


Він не відповідав і лиш ви­пус­кав з люльки раз по раз густі клу­би ди­му. На її згад­ку про Ле­ну стис­нув йо­му жаль сер­це, мов кліща­ми. Це бу­ла прав­да; во­на не бу­ла щас­ли­ва в своїм под­ружжі, і в її те­перішнім житті при­хо­ди­ла рідко та­ка дни­на, що не бу­ла би спо­га­не­на кри­ком і свар­кою; а тим ча­сом На­тал­ка - о бо­же, як гар­но про­жи­ва­ла зі своїм чо­ловіком! І пе­ред йо­го ду­шу, пе­ре­пов­не­ну ще вра­жен­ня­ми з по­бу­ту у мо­ло­дят, явив­ся один об­раз, і він по­то­нув у йо­го всіма дум­ка­ми.


Одного дня пе­ред ве­чо­ром сидів він з На­тал­кою на ве­ранді, приб­раній квіта­ми, і роз­мов­ляв. Мар­ка не бу­ло до­ма. Виїхав був день пе­ред тим в якихсь спра­вах у дру­гу місцевість і мав вер­ну­ти аж третього дня.


Говорили між іншим про людську вда­чу, про ви­хо­ван­ня і про те, як скла­дається людська до­ля. Відтак во­на за­мовк­ла. По­ли­ну­ла ку­дись дум­ка­ми, її очі зоріли з біло­го її ли­ця, мов у зво­ру­шенні, і во­на ви­да­ла­ся йо­му в тор­жест­веннім наст­рої.


- Вуєчку, - обізва­ла­ся по якійсь хви­лині, - в ме­не нас­та­ло «по­луд­не». Во­но нас­та­не і для на­шо­го на­ро­ду, не прав­да ж? Я вірю в це, як вірю в си­лу волі, і я нес­ка­зан­но гор­да за тих, що сту­пи­ли на до­ро­гу, кот­ра ве­де до сього по­луд­ня, а уда­ри во­рогів чи не­долі зно­сять з усміхом на ус­тах. В їх ру­ках спо­чи­ває бу­дучність на­ро­ду, а їх са­мих жде безс­мертність. Це гар­на і гор­да на­го­ро­да.


А відтак нап­ру­жи­ла зір і ди­ви­ла­ся не­ру­хо­мо в од­ну час­ти­ну са­ду, звідки да­ва­ло­ся чу­ти від ча­су до ча­су зітхан­ня ар­фи еольської. Відти йшов хтось хут­ко до них, який­сь муж­чи­на. Вуй­ко не пізнав йо­го, але за­те бу­ли в неї ліпші очі.


- Марко! - клик­ну­ла во­на півго­ло­сом і ки­ну­ла­ся, як стріла, по схо­дах до йо­го - ні, не як стріла, але як ро­жа, ки­не­на кимсь йо­му на­зустріч. Обоє об­ня­ли­ся.


- Це я то­му так уст­роїв, щоб ти ра­ду­ва­ла­ся, - ска­зав він.


- Умієш лю­би­ти, - про­шеп­та­ла.


- Як го­диться му­жеві царівни, - відповів усміха­ючись і поцілу­вав на­хи­лені до йо­го ус­та.





Notes





1



- Іри­ту­ва­ти - сер­ди­ти, нервувати.





2



- Оног­ди - од­но­го ра­зу.





3



- Дан­сер - парт­нер у танці, тан­цю­рист.





4



- Па­рохія - цер­ков­ний при­ход, па­рафія.





5



- Ле­гуміни - ла­сощі (остан­ня обідня стра­ва).





6



- Завід - про­фесія, фах.





7



- Про­фе­сор - тут: учи­тель.





8



- «Пер­ша» - най­ви­ща оцінка в школі.





9



- По-хінськи - по-ки­тай­ськи.





10



- Зи­зий - ко­сий.





11



- Трійло - от­ру­та.





12



- І сам я не знаю, від чо­го


Нудьга об­гор­тає ме­не,


Для чо­го я зга­дую зав­ше


Повір'я ко­лишнє сум­не.


(Переклад з нім. М. Ста­висько­го)





13



- Стрій - одяг.


Поміж ни­ми всіма - я.


Лише на кілька хви­лин.





14



- Тем­но-пон­со­ва - тем­но-чер­во­на, пур­пу­ро­ва





15



- Гу­ля­ти - тан­цю­ва­ти





16



- Бан­да - ор­кестр.





17



- Ста­ра­ти­ся (о неї) - сва­та­тись.





18



- Цвікер - пенс­не.





19



- За оруд­ка­ми - в спра­вах.





20



- Го­род - тут; парк.





21



- Сту­дент (лат.).





22



- Рам'я, ра­ме­но - ру­ка.





23



- Гре­ка - грецька мо­ва.





24



- Ско­ро­че­не на­пи­сан­ня то є (тоб­то).





25



- Епігра­фа (італ.).





26



- Часто ме­лодії щирі


В серці моєму бри­нять,


Прагнучи в світі ши­рокім


Піснею гор­до лу­нать.





27



- Бру­со­ватість - незг­рабність, не­оте­саність.





28



- Про­тив­но - нав­па­ки.





29



- За­горілий- пал­кий, зав­зя­тий.





30



- Мильно - по­мил­ко­во.





31



- Квестія - пи­тан­ня.





32



- До­тич­ний - відповідний.





33



- Пос­ту­по­вець - пе­ре­до­ва, прог­ре­сив­на лю­ди­на.





34



- Тол­ку­ван­ня - пе­рек­лад.





35



- Но­та - оцінка





36



- Стра­хо­ви­щем, спо­га­дом, що вик­ли­кає гнів (лат.).





37



- Се­ре­до­ви­ще (лат.).





38



- «Го­ди­ни мо­лит­ви» (нім.).





39



- Ку­фер - скри­ня.





40



- Діста­ти тре­му - розх­ви­лю­ва­тись.





41



- При­рек­ти - по­обіця­ти.





42



- Імпер­ти­нент­ний - на­хаб­ний, зух­ва­лий.





43



- Фри­зу­ра - зачіска.





44



- Склад зло­чи­ну (лат. юри­дич­ний термін).





45



- Який скан­дал! (Нім.)





46



- Бор­ше - швид­ше.





47



-

1 ... 96 97
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Царівна, Ольга Кобилянська», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Царівна, Ольга Кобилянська"