Читати книгу - "Позбав мене від нареченого, сестричко, Ольга Обська"

Розділ 52. Стій, де стоїш

Елізабет зняла з шиї кулон і піднесла до дзеркала. Дзеркало було звичайнісіньким. Вона сьогодні купила його у торговому центрі, куди ходила з подругами Лізи. Воно мало замінити те, яке розбилося, коли вони з сестрою помінялися місцями.

Точніше, купувала не вона, а подруги Лізи. Які вони славні! Щойно дізналися, що дзеркала у Лізи більше немає, вирішили купити нове в якості новорічного подарунка. Сама б Елізабет, мабуть, і не впоралася. У земному світі стільки всього незвичного. Взяти хоча б те, що гроші тут тримають в маленьких плоских прямокутниках. А який тут дивний транспорт! Які незвичайні фасони одягу! Ліза багато розповідала про свій світ, фантазія Елізабет яскраво малювала земні картини, але все одно побачене сильно вразило.

Елізабет здавалося, що вона просто спить і бачить чарівний сон. За цей день, який провела тут, вона отримала вражень на рік! Але всі чудові переживання поблякли, відійшли на другий план, стали здаватися незначними, щойно вона дізналася новини від Лізи про те, що відбувається на балі у Брайана.

Професор Даррен зробив їй пропозицію... Якби це сталося кілька місяців тому, вона б вмерла від щастя. Вона про таке навіть мріяти не сміла. Вона закохалася в найкрасивішого і найрозумнішого чоловіка герцогства, який майже на десять років старший. Хіба могла вона сподіватися, що він зверне на неї хоч найменшу увагу? Елізабет ретельно приховувала свої почуття. Вона намагалася бути старанною ученицею, захоплено ловила кожне його слово, але не більше. Лише залишаючись наодинці з собою, в найсміливіших своїх фантазіях, вона іноді допускала крамольні думки, за які страшенно себе сварила. Хіба може добропорядна леді уявляти, як її вчитель виявляє до неї чуттєвий інтерес?..

Її досі охоплювало тремтіння від думок про те, чи міг він здогадуватися про її заборонені мрії. Даррен у таких питаннях дуже досвідчений. Що як він бачив Елізабет наскрізь? Його, напевно, сильно веселили її переживання. Може, тому він і хотів поцілувати її — здогадувався, що його учениця сміє в думках припускати подібне? Рум'янець досади і сум'яття палив їй щоки щоразу, коли вона думала про це. Як би їй хотілося все заперечити! Але гірка істина полягала в тому, що Елізабет, зразкова учениця, взірець чеснот, справді мріяла про поцілунок свого професора.

Навіть зараз, коли Елізабет відомо, що Даррен був таємно заручений і збирався одружитися з леді Ділоуз, вона все одно не могла спокійно без трепету згадувати їхній поцілунок, що так і не відбувся. І все ж таки Елізабет — уже не та наївна дівчина, яка із завмиранням серця слухала лекції професора і мріяла про його схвальну посмішку. Тепер вона має уявлення про чоловічу підступність. Тому вона анітрохи не вірила в щирість озвученої сьогодні перед усіма пропозиції Даррена. Недаремно він не побажав знімати маску. Вона не розуміла, чого він хоче. Як саме зібрався помститися їй та батькові? Понад усе на світі зараз вона прагнула знати, що він задумав, який у нього план. Чи захоче він розповісти їй про свої наміри? І головне, чи вистачить у Елізабет духу викликати Даррена на відверту розмову віч-на-віч?

Якби на її місці була Ліза, вона б не побоялася. Сестра викликала у Елізабет захоплення. У ній поєднувалися доброта, іронічність та наполегливість, відданість та рішучість. Як шкода, що їм не судилося побачитись. Елізабет багато чого віддала б за можливість побути хоча б кілька хвилин поруч, обійнятися, зазирнути в очі.

Вона перевела погляд на кулон, який тримала в руках. Саме він мав допомогти побачитися з сестрою. Елізабет було дуже складно його роздобути. Це був парний артефакт до дзеркала — ключ, який відкриває портал. Йому під силу перемістити за дзеркальну поверхню — у дуальний світ, але, на жаль, навіть найсильніший артефакт не може дозволити астральним близнюкам опинитися по один бік дзеркала. Минулого разу, коли Елізабет використовувала ключ-кулон, вона ще не до кінця розуміла принцип його дії. Сподівалася, що опиниться у земному світі разом із Лізою. Тепер була повна ясність — кулон поміняє їх місцями.

Елізабет долонею притиснула артефакт до дзеркала і почала вдивлятися у своє відображення. Головне — не відводити погляд. Вона активувала свої здібності медіума і намагалася роздивитися у відображенні не себе, а сестру. Потрібно зробити все правильно, а не як минулого разу. Потрібно, щоб нічого не розбилося. Не хотілося б, щоб при переміщенні хтось отримав травму. Вона напружено вдивлялася в одну точку. Якоїсь миті Елізабет здалося, що вона бачить сльози у своїх очах. Але ж вона не плаче. Невже це сльози Лізи? Вони були такими гіркими і такими щирими — дві величезні прозорі перлини зірвалися з вій і покотилися по щоках. У Елізабет стиснулося серце. Що це з сестрою? Наступної миті її огорнула непроглядна темрява. І одразу ж пролунав звук биття скла.

Ліза зрозуміла, що переміщення завершилося, коли її очі почали розрізняти невиразні обриси предметів. Насамперед вона про всяк випадок глянула на підлогу, щоб перевірити, чи під ногами немає битого скла. І воно було. Досить багато великих та дрібних уламків. Занадто багато. Вони були хаотично розкидані паркетною підлогою. Паркет? Поки Лізи не було в гуртожитку, у її кімнаті, що, покриття підлоги замінили? Там же зроду-віку лежав лінолеум. Непевний здогад промайнув у голові. Ліза, що, не перемістилася? Обмін не відбувся? Вона відчайдушно потерла очі — імла майже остаточно розвіялася, і стало ясно, що Ліза, як і раніше, знаходиться в кімнаті замку. Перебуваючи в глибокому здивуванні, вона машинально позадкувала і раптом відчула, що її спина в щось уперлася — вірніше, в когось, в чиюсь спину.

Ліза різко розвернулася і скрикнула від несподіванки. Навпроти неї стояла схожа на неї, як дві краплі води, дівчина, яка теж скрикнула від несподіванки.

— Елізо, ти???!

— Ліза?!

Вони дивилися одна на одну приголомшеними очима. Ліза не знала, вірити тому, що відбувається, чи ні. Мозок відмовлявся розуміти, що сталося, але дурне серце почало плекати надію. Ліза повільно простягнула руку відкритою долонею вгору і заворожено спостерігала, як на її долоню лягла долоня сестри. Вони обережно стиснули руки, ніби боялися сполохати несподіване, неймовірне, неможливе щастя опинитися поряд.