Читати книгу - "Настя і вовки. Пробуди в мені звіра, Марія Люта"

Я прокинулася годині о восьмій ранку від різкого тріску скла, що б'ється. Насилу розліпивши очі, ледве встигла відтягнути свій матрацик від жовтої рідини, яка підступала до нього. Фух, за запахом визначила, що то був яблучний сік. Ну і слава Богу...

Винуватець мого передчасного пробудження метушився по кімнаті, мабуть, у пошуках якоїсь ганчірки, але потім махнув рукою і зі стражденним виглядом витер калюжу рушником для ніг.

Андрій мав кепський вигляд і явно мучився від головного болю, втім, мені його було не дуже шкода: ніхто його пити вчора не змушував. Впоравшись із соком, перевертень важко сів на диван і відвалився на подушку.

- Вибач, що розбудив.

- Нічого, переживу, - відповіла я, з величезним зусиллям утримуючи очі відкритими. - Ти вже можеш зі мною нормально спілкуватися, чи все ще гидуєш?

Перевертень прикрив очі долонями і застиг так на пару хвилин.

- Настя, не шукай свого звіра. – нарешті видихнув він, відриваючи руки від обличчя.

- Що за маячня? - миттю прокинулася я. - Чому?

- Я не хочу тебе втрачати.

Я лише підняла брови, починаючи закипати.

- Вибач за вчорашнє, я просто був у шоці і перегнув трохи... Розумієш, ти мені подобаєшся. А тут ти – кішка! Мене вбила ця звістка. Адже я їх терпіти не можу. Але ти, все ще ти. І ми можемо бути хоча б друзями, поки що... Але коли ти знайдеш іпостась ірбіса - це все, кінець. Тобі важко зрозуміти, але нам прищеплюють ненависть з пелюшок... Послухай, гаразд я, але заради Гліба...

- До чого тут Гліб? - Холодно спитала, перериваючи цей сплутаний потік думок. - Він, на відміну від деяких, від мене принаймні не сахається.

- Це поки що, повір. Між вами щось є, серйозне, я ж бачу. І ви зможете бути разом, як Мандрівниця та вовк. Але кішка з вовком ніколи не будуть парою.

- Він - ватажок, ми й так не будемо разом, - розмова мене добряче напружувала. Я не готова обговорювати нас із Глібом ні з ким. Ну хіба що з Галею.

- Так у вас хоч був би шанс.

Шанс? Я згадала, як Гліб казав, що нам треба буде після повернення припинити всі стосунки - остаточно і безапеляційно. Якби був хоч найменший шанс,  він би про нього згадав, вірно?

- Він ні про що таке не говорив.

- І не скаже. Я його знаю. Він ніколи не попросить тебе відмовитися від частини свого єства, навіть якщо й думає про це.

- Слухай, я рада, що ти так переживаєш за нас із Глібом, але давай ми з ним якось удвох розберемося. І мені, між іншим, прикро, що ти так легко відмовляєшся від дружби зі мною. Я ось продовжила б з тобою спілкуватися, навіть якщо раптом з'ясується, що ти... не знаю, слимак якийсь. Гаразд, проїхали, допоможи мені краще зняти намисто, не можу із застібкою впоратися.

Андрій підняв руки - та так і завмер за пів метра від мене. На його обличчі прослідковувалась неабияка боротьба. Господи, невже все так погано!?

- Ти не хочеш до мене навіть торкатися?

- Вибач, я просто не можу. Це сильніше за мене.

У кімнату без стуку зайшов Гліб.

- Добре, що ви прокинулися. Насте, у тебе пів години на збори. Потім летимо в Катманду, - перевертень перетнув кімнату і, побачивши мої безуспішні потуги з намистом, попрямував до мене. - Давай допоможу.

Не чекаючи відповіді, чоловік відкинув моє волосся, при цьому ніжно погладивши чутливу ділянку шиї, і швидко впорався із клямкою. Ось наче дрібниця, а на душі стало тепло та приємно. Настрій, добряче зіпсований розмовою з Андрієм, злетів до небес.

Потім Гліб сів на мій матрацик і, спершись спиною на стіну, заплющив очі. Бідний, адже він сьогодні так і не спав. Я рефлекторно зазирнула за Грань: хотілося подивитись, як там Білий. Вовк був поруч і тут же помітив мій інтерес: підвівся і потягся до мене мордою.

- Ти хотіла в душ? То йди, потім ще наспілкуєтесь, - не розплющуючи очей, зробив мені зауваження Гліб. От вредний. Я показала йому кінчик язика, підморгнула вовку і зникла у ванній.

Вже на шляху до аеропорту Гліб розповів, що  встиг поговорити з Натаном і ввів його в курс справ із Кет. А в терміналі до нас підійшов високий і широкоплечий молодий чоловік із блідою шкірою обличчя та рудим волоссям. Я якраз відходила за кавою, тож початок розмови не чула.

- Як ви можете відлетіти зараз? - саме говорив незнайомий перевертень-вовк.

- А в чому проблема? Боїшся, що не впораєшся?

– Ні. Я не підведу. Але все ж таки ваша присутність вкрай бажана.

- Послухай, Еріку. Однією дупою на всі стільці не сядеш. Я звик делегувати зобов'язання, які не потребують безпосереднього втручання. І ось якраз цю справу я можу залишити на тебе, Натана та інших, а ось справа Насті вимагає моєї особистої участі, оскільки щодо Моєї жінки ніяке делегування неприпустимо. Це зрозуміло?

- Так, бос.

- Ще питання?

– Ні.

– Тоді на зв'язку.

Я ж подумки покрутила на язиці ось це "моєї жінки". Трясця, а приємно звучить!

От тільки дивно, що Гліб продовжує представляти мене так, якщо ми ось-ось оголосимо про розрив наших "заручин".  Уже зовсім скоро всі дізнаються, що я кішка - хіба це не  зашкодить його репутації?

- Хто це був? – запитала я Гліба, простягаючи йому стаканчик кави.

- Ерік, мій новий підлеглий.

– У нього цікава зовнішність, незвична.

- Він із Північного клану.

- Стривай, це з того, з бійцем якого ти бився?

- Так. І це той самий боєць.

- Жартуєш!? - оніміла я.