Читати книгу - "Нитки долі: Жереб кинуто, Таша Клим"

— Це добре, — закивала я, дивлячись убік, звідки долинали голоси. — Думаю, Джеймсу сьогодні буде дуже соромно, і він вибачиться перед усіма.

— Перед Джесс йому точно потрібно вибачитися, — зі смішком промовила Моллі. — Вона зла досі. Тому, якщо Джеймсу дороге життя або все ще потрібні член і яйця, то доведеться добре вибачитися.

Я розсміялася, уявивши, як Джессіка намагається відірвати достоїнство цьому громилі.

Моллі підвелася і, ставши на коліна, почала здавати назад. А коли її дупа опинилася на вулиці, вона з усмішкою сказала:

— Коротше, ми зібралися снідати, тож виходь. І не хвилюйся, я вмію зберігати секрети.

Швидко знявши обрізану майку та короткі бавовняні шорти, що в комплекті служило мені піжамою, я знову одягла свій улюблений купальник персикового кольору та вже джинсові шорти. Подивившись у невелике дзеркало в косметичці, я відзначила, що обличчя надто засмагло й далі слідувало берегтися від сонця. Та й волосся, яке я доводила до ладу після сну, помітно вигоріло і стало світлішим.

Закінчивши з чепурінням і склавши спальний мішок, я нарешті вибралася з намету.

— Доброго ранку, соню, — першою привітала мене Вікі.

Варто сказати, що Моллі мала рацію і подруга справді усміхалася, ніби вчора нічого не сталося. Джесс же, навпаки, була в поганому настрої.

— Доброго ранку, дівчата, — так само весело привіталася я.

За мить поруч з'явилася Моллі, несучи в руках великий термос. У перший день на пляжі ми призвичаїлися розігрівати воду, і щоб вона довше зберігала температуру, вирішили заливати її в термос. Подумки я похвалила себе, що взагалі взяла його.

— Так, давайте чашки, питимемо каву, — оголосила Моллі.

На невеликому столику вже стояли чашки із засипаною в них розчинною кавою. Звичайно, я віддавала перевагу звареній у кавоварці, але тут вибирати не доводилося.

— Не хочу кави, — пробурчала Джесс, надувшись наче маленька дитина. — Хочу придушити цього засранця. Як же він…

— Гей, годі, — зупинила її Вікі. — Навіть я вже не злюся, чого ти досі не заспокоїшся?

— Тому що Джеймс — придурок, — почала голосити Джессіка, махаючи руками. — Він мені одразу не сподобався.

— Та звісно, — посміхнулася Моллі, розливаючи гарячу воду по чашках. — Якщо мені не зраджує пам'ять, тобі він першого вечора саме сподобався. Ти навіть просила собі двох таких загорнути. Чи я щось плутаю?

— Ми будемо їсти чи сперечатися? — втрутилася я. — Впевнена, що Джеймсу там несолодко. Хлопці, напевно, уже відчитали його.

По обличчю Джесс було видно, що вона хотіла ще трохи побубоніти, але все одно поступилася нам. Під час сніданку ми обговорювали вчорашню гру та завдання, які вигадала Джессіка. Моллі розповіла, що в них із Семом вдалося виконати підтримку, навіть встигли кілька разів спробувати. Подруга ніби як намагалася докладніше все розповісти, але я таки помітила, що вона щось недомовляла. Після неї Вікі поділилася своїми враженнями. Вона справді була в хорошому настрої, що не могло не тішити. Як пізніше я дізналася, цьому посприяла її нічна розмова з Моллі, у якій остання передала слова Сема. Дізнавшись, що Джон — не забіяка, а просто приревнував, Вікі заспокоїлася й навіть не ображалася на Джеймса.

Коли ми закінчили снідати та почали прибирати, я запитала подруг:

— Ви, випадково, не пам'ятаєте, куди я поділа канотьє?

— Може, у машині? — припустила Джесс.

— А, по-моєму, капелюшок був із теплими речами, які ми склали в окремій сумці, — сказала Моллі.

Пошуки я почала з машини, але провозившись там із пів години, перебравши вміст багажника, нічого знайти не вдалося. Після цього я переглянула сумки у своєму наметі, але знову не знайшла капелюшка. Ще за хвилин п'ятнадцять пошуків у салоні машини, через заднє скло я побачила, як Джессіка вилазить із намету, тримаючи в руках канотьє.

Я вибралася назовні й попрямувала до подруги.

— Серйозно? Я стільки часу вбила, — на ходу голосила я. — Ти ж казала, що бачила його у машині.

Підійшовши до Джесс, я забрала з її руки капелюшок.

— Скоріш за все, побачила його там і взяла.

Подруга засміялася й тицьнула вказівним пальцем у кінчик мого носа. Так робив Джейкоб і від одного спогаду про нього я перестала сердитися, що дарма витратила стільки часу.

— Хтось збирається в душ? — звернулася я до подруг.

— Всі! — з усмішкою вигукнула Вікі.

Схоже, вона була готова знову пережити жарти Джеймса, щоб потім дізнатися від Моллі, що подобається Джону. Вона виглядала щасливою, що тішило та дивувало.

Зібравши банне приладдя, ми з дівчатами вирушили до душових кабін. Хоч ми приймали душ не вперше, але відсутність дверей викликала дискомфорт щоразу. Що найцікавіше, дверей не було лише на тій кабінці, що працювала. Зате завдяки цьому і, звісно, холодній воді, ми купалися швидко.

— Сьогодні надзвичайно сильно пече, вам так не здається? — спитала Джессіка, коли ми вже поверталися до табору.