Читати книгу - "Лицарі Дикого Поля. Плугом і мушкетом. Український шлях до Чорного моря"

Влітку 1919 року представники лівої фракції УСДРП, які намагалися порозумітися з більшовиками, вимагали приєднання до радянської України низки прикордонних областей, серед яких був і Крим. Через рік з аналогічними пропозиціями до керівництва РСФРР звернувся колишній лідер УСДРП Володимир Винниченко, але так само безуспішно.

У період білогвардійської окупації Криму підривну і розвідувальну діяльність на півострові вів Закордонний відділ (Закордот) ЦК КП(б)У Одразу після захоплення Криму Червоною армією у листопаді 1920 року на засіданні Вищої ради народного господарства (ВРНГ) РСФРР було вирішено створити Кримський раднаргосп та підпорядкувати його Промбюро України. (В інших випадках, як наприклад з Таганрозьким округом, аналогічні рішення в економічній сфері передували адміністративному перепідпорядкуванню). Однак вже через місяць позиція радянського керівництва змінилася і Кримський раднаргосп віддали у відання безпосередньо ВРНГ РСФРР.

У січні 1921 року на спільному засіданні Кримського ревкому і Кримського обкому РКП(б) розглядали питання «Про політичні відносини Криму з РСФРР і УСРР», за результатами якого було вирішено визнати найбільш оптимальним підпорядкування Криму безпосередньо Москві. Під час подальших нарад більшовики відкинули також пропозиції зі створення кримськотатарської національної республіки із власним народним комісаріатом закордонних справ.

18 жовтня 1921 року було підписано декрет про утворення Автономної Кримської СРР у складі РСФРР, пізніше відомої як Кримська АРСР.

Ілюстрації

ІСТОРІЯ БЕЗ ЦЕНЗУРИ

За підтримки

Інституту історії України НАН України

Історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка Українського інституту національної пам’яті

Рекомендовано до друку вченою радою історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Сьогодні, коли відбуваються потужні зрушення в суспільному сприйнятті минулого, відновлюється інтерес до історії України. Читач може познайомитися з думкою провідних вітчизняних істориків, результатами останніх наукових досліджень та відкриттів. При цьому автори не виконують ідеологічне замовлення, їхні оцінки часом не збігаються, що дозволяє кожному з нас самому виступити суддею в цих суперечках.

• У боротьбі з Великою Ордою: народження Кримського ханату

• Українське козацтво наприкінці XV — у першій половині XVI ст.

• Український рух на Слобідській Україні

• Заснування й розвиток міст Південної України

Сьогодні ці теми стали вкрай актуальними, і пропонована книжка може відповісти на чимало питань, які цікавлять і турбують кожного українця.

Володимир В’ятрович,

голова Українського інституту національної пам’яті

Примітки

1

Насправді документи жодного разу не називають татарського ворога генуезців на ім’я, через що в сучасній науковій літературі участь Хаджи Герая у цих подіях обґрунтовано піддається сумніву. Вірогідною видається версія, за якою татар у битві з генуезцями очолював ширінський бей Тегене. Однак, зробивши це зауваження, ми все ж будемо слідувати вкоріненій у літературі, зокрема й новітній, точці зору, згідно з якою Карло Ломелліно був розгромлений татарами, очолюваними Хаджи Гераєм.

2

У науковій літературі поширене твердження, що Менглі Герай при цьому спалив і пограбував столицю Великої Орди — місто Сарай на Волзі, однак джерела не підтверджують цю думку.

3

У римському праві поняття territorium позначає розмежовану, а відтак — обжиту землю, на якій відрегульовані право власності та інші юридичні норми. Поняття terra адресували не розмежованій, відтак — «дикій» землі. Похідне від нього terra nullius стосується теренів, що не належать жодній державі. Такою сьогодні є Антарктида; таким, власне, у XVI—XVII століттях було Дике Поле.

4

Обидва ці портові міста, зокрема 1431 року, значились як «замки Подільської землі», тобто належали королю Польсько-Литовської держави.

5

На той час Правобережна Україна знову знелюдніла, насамперед через те, що в 1711—1712 роках за наказом російського уряду її населення було насильно переміщено на лівий берег Дніпра.

6

Столиками, на яких підписували векселі — боргові зобов’язання. У середині XVIII століття в них часу на полуденну дрімоту, вочевидь, було значно менше.

7

Називання останньої Запорозької Січі «новою» не було офіційним за її існування, а використовувалося для простого розрізнення її та попередньої Січі в Олешках, яку, відповідно, називали «старою». Усталення назви завдячує книзі Аполлона Скальковського «Історія Нової Січі, або останнього Коша Запорозького», що мала три видання ще за життя автора: 1840, 1846 і 1885-1886 років. У вітчизняній літературі склалася традиція називати «Старою» Чортомлицьку Січ, протиставляючи їй Нову Січ і відтворюючи її історію як «агонію» Запорожжя, що не є справедливим.

8

Уродженець тих місць, Володимир Сосюра зазначив, що його мати була з походження сербіянка і що в неї була також «угорська кров». Родовід свого батька він пов’язував з Францією, мабуть, не без іронії стверджуючи, що його прізвище правильно писати «Соссюр», «навіть з приставкою де». Тим самим він, вочевидь, натякав на відомого женевського француза Фердинана де Соссюра, засновника лінгвістичного структуралізму. Хай там як, але сам факт того, що це етнічне розмаїття зрештою дало класика української літератури, сам за себе промовляє.

9

Щоби переконатися в тому, наскільки на той час змінилися уявлення російських вищих кіл про свою «народність», достатньо зіставити оди Михайла Ломоносова з нагоди сходження на престол Єлизавети Петрівни 1747 року та Катерини II 1762 року. У першому випадку викладено лише сподівання на те, що «Великая Петрова дщерь»