Читати книгу - "Серце Дракона, Вікторія Калінгер"

- Виходить, ми знову повертаємося до човнів. – Заключив староста.

- Бо це єдиний більш швидкий і безпечний спосіб перевезення провізії.

 - Так. Але ми не повинні забувати і про ті міста, що знаходяться у центрі Острова. З моря туди не добратися. – Задумливо промовив Драган.

- І то правда. – Погодився із ним Захарій.

- Виходить, потрібно шукати інакший шлях? – В розмову втрутилася Мира. – В горах має бути інший прохід. Колись Цитадель підтримувала торгівельні зв’язки із усіма містами Острова. І зі столиці часто вирушали торговельні каравани, вщент набиті товарами. Принаймні, так було написано в історичних довідниках. Тому, гадаю, що в горах повинен бути інший прохід.

- Тоді, не будемо гаяти часу. – Імператор поглянув на всіх присутніх. – Сьогодні ж організуємо пошукову експедицію. Чим швидше ми знайдемо прохід, тим раніше організуємо пересилання провізії до міст Острова.

Вже коли люди починали розходитися, Драган підійшов до Мири і тихо, так щоб почула лише вона промовив – «Ти молодець».

Наступним етапом була зустріч перших човнів, що повинні були прибути із сусідніх Островів. І Мира неабияк хвилювалася з цього приводу.

- Все пройде добре. – Заспокоював її чоловік.

- Я знаю… Однак, не можу нічого вдіяти з собою. – Дівчина пильно вдивлялася у далечінь моря, де починали з’являтися човни. – Це вперше, за довгий час, ми будемо приймати у себе гостей із інших Імперій. Я так хочу, щоб все пройшло на вищому рівні.

- Ти забуваєш про гостя із Острова Вічних Вітрів. – Драган уважно поглянув на Миру, обличчя якої вмить стало блідим.

- Я пам’ятаю. – Тихо промовила дівчина, намагаючись не показувати свого хвилювання і… Драган точно знав, та зараз Мира приховувала страх.  Щось лякало її у гостях, що прибули із таких далеких Островів. Знати б ще причину, по якій саме Ядер Безжальний вирішив «порадувати» їх своєю присутністю.

Мангос попрацював на славу. З цього чоловіка вийшов не поганий посол. Він так вдало розрекламував Острів Семи Морів, що сьогодні прибуло аж цілих сім суден. І кожне з них вщент було набите різними товарами. Золота в скарбниці Цитаделі було чимало. Тому, сьогодні Мира і Драган могли дозволити купити собі більшу частину запропонованого товару. Звісно ж, були і деякі подарунки, які Імператори та Королі сусідніх Островів люб’язно передали правителям Острову Семи Морів. Тим самим виказуючи свою повагу та натякаючи на майбутню співпрацю.

У Драгана також було зібрано декілька дрібничок, що він із шаною передав представникам інших Островів. Серед них було і декілька артефактів, які встиг виготовити староста Захарій. Тому, і вони не поїхали із Цитаделі із порожніми руками.

- Наступного разу кораблів буде більше. І нам потрібно буде підготуватися до їх прибуття. – Драган поглядом проводжав останній човен, що от-от повинен був зникнути далеко за горизонтом.  

- На наступний раз ми повинні також підготувати товари. – Троян, який приєднався до них майже у кінці, тепер стояв поряд із другом.

- От тепер тобі буде чим зайнятися. – Драган постукав товариша по плечу і пішов до свого коня.

- А чому найважчу роботу ти лишаєш завжди на мене? – Чи то Троян вдавав своє обурення чи дійсно був обуреним.

- Тому що лише ти здатен її виконати. – Імператор сів у сідло. – До того ж, ти будеш не один. Я впевнений, що моя дружина радо допоможе тобі. – Чоловік перевів свій погляд на Миру, що весь цей час просто стояла в стороні і мовчки спостерігала за їхньою розмовою.

- Я? – Тепер була вже черга дівчини дивуватися.

- А кому, як не своїй Імператриці, я можу довірити таке завдання. – Широко усміхнувшись, Драган пришпорив коня та швидко помчав у бік замку.

- І от завжди він так. – Троян дивився на спину свого друга. – Скаже останнє слово і просто зникне. А нам тепер вирішуй всі ті проблеми.

Звісно ж Мира знала, що Троян жартує. І він сам залюбки готовий взятися за поручену йому роботу. Та дівчині все ніяк не давало спокою те, як Драган щойно дивився на неї. Стільки поваги та шани було в його погляді.

Сьогоднішній день був вкрай прибутковим та вдалим. Вже була організована група з декількох умілих слідопитів, що відправилися на пошуки більш безпечного проходу між гір. Перші кораблі із-за моря привезли багато різноманітних речей, серед яких були й незвичні насіння різних плодів, які планувалося засіяти вже з наступного тижня на полях Цитаделі. Загалом, Мира була задоволена і неабияк раділа. А ще її гріла думка, що Драган сьогодні якось по особливому на неї дивився. І в його погляді не було більше тієї холодності і зневаги, яку вона бачила у перший день його приїзду.

Саме з цими думками, дівчина і засинала сьогодні у своєму ліжку, забувши про те, що поруч у замку є той, хто колись вщент зруйнував її життя.

Сон прийшов швидко.

«Дівчина відчула страх, що скував все її тіло, а разом із ним і сильні, і в той же час болючі обіймами такого ненависного їй чоловіка. Лице його було перекошеним від гніву та похоті. І як дівчина не намагалася вирватися із цих рук – хватка була занадто міцною.

- Невже ти забула – ти моя раба! Власність! – кричав їй чоловік у лице. І ніби на підтвердження цих слів тавро, що виднілося на її плечі, почало нестерпно пекти та боліти. Дужі, брудні руки сильніше стискали тендітне тіло дівчини, погрожуючи ось-ось його зламати. А в роті відчувався стальний смак крові. Мира відчувала, що не зможе врятуватися, тому, що є сили почала кричати. Та чомусь, замість пронизливого крику її рот відкривався у німому здивуванні. Зрозумівши, що її ніхто не почує, з очей Мири покотилися беззвучні сльози».